Suchergebnisse

The article is dedicated to comparatively analyze and generalize the nature, way of election and legitimacy of the institution of president as features of semi-presidentialism in Europe. It is revealed that semi-presidentialism is traditionally theorized, but not always operationalized by the concept of «presidential arbitration», since this system of government is constructed in view of the institution of the president if not as the fourth branch of government than as a kind of «arbiter» or «neutral force» between the three branches of power. It is argued that the institution of a popular elected president under semi-presidentialism is not identical, since there are several varieties and ways of its election, but not all of them guarantee that the winner of the presidential elections receives an absolute rather than relative majority of votes. The author also determined that among all semi-presidential countries of Europe, the majority principle hypothetically or «ideally» can be realized in the formats of real constructions of the absolute majority, simplified constructions of the absolute majority and classical constructions of the relative and negative majority or the absolute minority. This is fundamentally because semi-presidential systems with popularly elected presidents have different consequences as to how they implement and interpret «the majority» as the determinant principle of republicanism, which certainly regulates the legitimacy of presidential power. The highest level of legitimacy of president is observed in political affairs, where the head of state is elected not only popularly, but directly. A slightly lower level of legitimacy of president is common for political affairs, where the head of state is elected on the basis of direct popular elections, but the electoral system incorporates to a lesser extent the principle of «the majority» and instead appeals to the principle of «consensus». Finally, the lowest level of legitimacy of president is hypothetically peculiar ormay be peculiar to those semi-presidential countries (as yet only historically), where a president is elected as a result of quasi-direct popular elections (i.e. electoral college). It is concluded that the institution of a popularly elected president in the case of semi-presidentialism inevitably increases its political activity (presidentialization) and the intensity of inter-institutional conflicts. At the same time, given a significant formal legitimacy, presidents can incorporate it differently in political practice. ; Сделано сравнение и обобщение природы, способа избрания и легитимности института президента как признаков полупрезидентализма в Европе. Выявлено, что полупрезидентализм теоретизируется, однако не всегда операционализируется концептом «президентского арбитража» или президента как «нейтральной силы». Аргументировано, что институт всенародно выборного президента в условияхполупрезидентализма не является идентичным, ведь существует несколько способов его избрания, но не все они гарантируют, что победитель президентских выборов получает абсолютное большинство голосов избирателей. Доказано, что институт президента в полупрезидентализме неизбежно, хотя и по-разному, может увеличивать президенциализацию системы государственного правления и конфликтность межинституционных отношений. ; Порівняно й узагальнено природу, спосіб обрання та легітимність інституту президента як ознак напівпрезиденталізму в Європи. Виявлено, що напівпрезиденталізм традиційно теоретизується, однак не завжди практично операціоналізується концептом «президентського арбітражу» або президента як «нейтральної сили». Аргументовано, що інститут всенародно виборного президента в умовах напівпрезиденталізму не є ідентичним, адже існує кілька способів його обрання, але не всі вони гарантують, що переможець президентських виборів отримує абсолютну більшість голосів виборців. Доведено, що інститут президента у напівпрезиденталізмі неминуче, хоч і по-різному, може збільшувати президенціалізацію системи державного правління та конфліктність міжінституційних відносин.

The definition of authorities and the order of their acquirement by legislative bodies and executive power are considered in the article. The legitimacy of authorities in case of their acquirement by these bodies as well as the origin of authorities from the Ukrainian nation are under attention. The power considered as a characteristic element of authorities and the local government bodies and their official individuals possess such attribute as authoritativeness. It attests the genesis of this phenomenon, its origin from nation power. Nation as a source of power possesses this power in top extent and as a carrier of sovereignty concentrates main public functions. In civilized civil society they are allocated between country and other institutions depending on domains, on things of competence and on the extent of the obligatory of their authorities. The Main Law of Ukraine defines also the order of government formation. If parliament gets authority concerning the fulfillment of power directly from electors – the citizens of Ukraine, then the Cabinet of Ministers of Ukraine as the as supreme body of executive power receives necessary authority from Verhovna Rada of Ukraine, as it administered to accomplish the laws of Ukraine accepted by Verhovna Rada, having in mind that these laws are not only to define the order of government activity but also to establish its rights, duties and the circle of competence. Hereby, Verhovna Rada of Ukraine delegates the part of authorities received from Ukrainian nation – Ukrainian citizens of all nationalities, expressing sovereign will of nation to the Cabinet of Ministers of Ukraine. State power authorities in the domain of executive power along with responsibility for their fulfillment are allocated in order determined by the Constitution and laws of Ukraine. However, it is important that citizens of Ukraine can directly accredit the bodies of executive power to fulfill certain functions of state government adopting laws by referendum. Therefore in first case the indirect delegacy of authoritative authorities happens, in another – delegacy is direct. Hereby, the general rule of acknowledgement of the legitimacy of authorities to the body of legislative or executive power, or functionary is that they both acquire authorities on the basis of the adherence of all demands of legislation and act in the manner determined in it. ; В статті розглядаються поняття повноважень та порядок їх набуття органами законодавчої і виконавчої влади. Звертається увага на легітимність повноважень у разі їх набуття даними органами, походження владних повноважень від народу України.

Досліджується значення інституціонального механізму реалізації державної власності в національній економіці. Зазначається, що він виступає засобом нормативної легітимізації відносин власності, визначає механізм узгодження та рівень адекватності політичних, економічних, соціальних, правових та інших відносин суб'єктів господарювання, через які забезпечується регулюючий вплив держави на інститути влади, довіри, конкуренції тощо з метою розвитку інституту державної власності. The meaning of the institutional mechanism in the implementation of public ownership in national economy is researched. It takes the part as a means of the regulatory legitimization of relations to ownership; determines the mechanism of the agreement and the level of adequacy of political, economic, social, legal and otter relations of economic agents through which controlling authority with the institution of power, trust, competition and so on is secured with a view to develop the institution of public ownership.

Поняття легітимності є фундаментальним і складним поняттям, яке пронизує такі галузі, як політологія, моральна філософія та управління. Це означає визнання та прийняття влади як справедливої ​​та заснованої на заслугах. Поняття легітимності було актуальною темою з часів античності та середньовіччя, і до неї підходили різними способами. Ця стаття спрямована на дослідження поняття легітимності в різних філософських, правових та економічних контекстах. Мета полягає в тому, щоб ретельно проаналізувати, як легітимність формується в політичній та адміністративній структурі суспільства, зокрема досліджуючи її вплив на правові рамки, етичні принципи та економічні системи. Крім того, у статті пояснюється, як поняття легітимності розвивалося в різні епохи та культури, особливо підкреслюючи його походження та вплив у середньовічній Європі та ісламському світі. Методологія дослідження цієї статті визначається аналітичним оглядом та порівняльним підходом. Автор представляє різноманітні філософські теорії (зокрема Джона Локка та Макса Вебера) та досліджує їхню актуальність у сучасний період. Крім того, порівняльна історіографія використовується для пояснення розвитку легітимності в різних правових та економічних рамках. Стаття базується на теоретичному аналізі поняття легітимності в різні історичні періоди та культури (феодалізм, монархія, іслам). За допомогою цієї методології автор намагається виявити, як поняття легітимності трансформувалося з часом і як ці зміни впливають на сучасні системи управління. Головна новизна дослідження політичної легітимності цивільного уряду випливає з консенсусу між його автономними інституціями – законодавчою, судовою та виконавчою гілками влади – для колективного національного добробуту. Громадянська легітимність також встановлюється за допомогою різноманітних заходів підзвітності, не пов'язаних із виборами, зокрема фінансової прозорості та відповідальності зацікавлених сторін. На міжнародному рівні дотримання міжнародних норм прав людини також може оцінити громадянську легітимність.

The purpose. The article presents deep analyzes of legitimacy and the basics of the process of legitimization in democratic societies. The subject of article is to provide an understanding of deliberative democracy as the answer to the discussion about the essence of democratic legitimacy. The core element of deliberative democracy is a theory of discursive legitimating. Methodology. Taking into account Bourdieu's theory about symbolic power author explains the processes of legitimization as well as the processes of institute's delegitimization. Author points out that the form of bureaucratic institutes in the late capitalism may cause the delegitimazation of their power. Another problem of democratic legitimacy is the confusion of the voting as procedure of decision making and voting as legitimate principle. Addressing the theory of Pierre Rosanvallon author explains how the way of decision making mistakenly is taken as the core point of democratic legitimacy. Scientific novelty of received results consists of the approach of deliberative democracy in the light of the problems of democratic legitimacy. Conclusions. The author demonstrates that discursive legitimacy as the main idea of deliberative democracy may clarify the misconception of democratic legitimacy. It is not enough to explain the legitimating power of the state as based on the assumption of legal norms and moral principles. It is discursive principle that activates the legitimacy power of state decisions.

P. Rosanvallon's philosophic concept's democracy legitimacy has been studied in light of interpretation by the philosopher of the legitimacy, social generality and democratic regime. The legitimacy term's interpretation has been considered, and perception of democratic legitimacy,which provided a background for XX century democratic regimes, has been analyzed. The notion and variations of social generality, which is considered to be part of the so called shifted democracy center, has been analyzed. It is suggested to consider three types of democracy: proximity, participation and cooperation. Keywords: legitimacy, social generality, civic society, democratic regime, democracy of proximity, democracy of participation and democracy of cooperation. ; Досліджено основи легітимності демократії філософської концепції П. Розанвалона крізь призму тлумачення філософом концептів легітимності, суспільної загальності та демократичного режиму. Розглянуто тлумачення терміну легітимність та проаналізовано сприйняття демократичної легітимності, яке забезпечило основу демократичним режимам ХХ ст. Проаналізовано поняття та різновиди суспільної загальності, яку у своїй основі вважають частиною так званого зміщення центру демократій. Запропоновано до розгляду три форми демократії: наближеності, участі та взаємодії. Ключові слова: легітимність, суспільна загальність, демократичний режим, громадянське суспільство, демократія участі, демократія наближеності, демократія взаємодії.

The article analyzed the communicative aspect kratokratichesky theory of J. Habermas. Highlight particular political views thinker on power, democracy, and their place in the theory of communicative action. Key words: theory of communicative action; power; democracy; legitimacy; political alienation; cratoсгatic aspect of J.Habermas communicative theory. ; У статті проаналізовано кратократичний аспект комунікативної теорії Ю. Габермаса. Висвітлено особливості політичних поглядів мислителя на владу, демократію та їх місце в теорії комунікативної дії. Ключові слова: влада, демократія, легітимність, політичне відчуження, кратократичний аспект комунікативної теорії Ю. Габермаса.

The author analyses the process of emerging nations in the epoch of "modern" and of on-coming capitalism. An assertion is made that a nation is produce of purposeful labours by the nationally-oriented state. In the contemporary world, what with globalization, the national state's authority and its monopoly of government is notably diminishing which is a threat to the nation as a sociocultural phenomenon. The crisis of state brings the nation toward fragmentation into much simpler and more archaic forms of social existence which are based on ethnic and religious distinctions. ; У статті аналізується процес виникнення націй в епоху модерну та становлення капіталізму. Обґрунтовується теза про те, що нація є продуктом цілеспрямованої діяльності національної держави. У сучасному світі за умов глобалізаційних трансформацій авторитет і монополія на владу національних держав різко зменшується, що є прямою загрозою для нації як соціокультурного феномену. За умов кризи державності нація тяжіє до розпаду на більш примітивні, архаїчні форми суспільної організації, в основі яких лежать етнічні та релігійні відмінності.

The author analyses the process of emerging nations in the epoch of "modern" and of on-coming capitalism. An assertion is made that a nation is produce of purposeful labours by the nationally-oriented state. In the contemporary world, what with globalization, the national state's authority and its monopoly of government is notably diminishing which is a threat to the nation as a sociocultural phenomenon. The crisis of state brings the nation toward fragmentation into much simpler and more archaic forms of social existence which are based on ethnic and religious distinctions. ; У статті аналізується процес виникнення націй в епоху модерну та становлення капіталізму. Обґрунтовується теза про те, що нація є продуктом цілеспрямованої діяльності національної держави. У сучасному світі за умов глобалізаційних трансформацій авторитет і монополія на владу національних держав різко зменшується, що є прямою загрозою для нації як соціокультурного феномену. За умов кризи державності нація тяжіє до розпаду на більш примітивні, архаїчні форми суспільної організації, в основі яких лежать етнічні та релігійні відмінності.

General and specific problems of polities with strong presidential powers are considered. The key problems of the presidency in Ukraine are defined in terms of legitimacy, autonomy and capacity. The presidency is considered in terms of state building and restriction of substate actors' power. The directions for constitutional and political modernization of the presidency are offered. ; Рассматриваются общие и специфические проблемы политий с сильной президентской властью. Определяются ключевые проблемы института президента в Украине в отношении легитимности, автономии и дееспособности. Институт президента рассматривается в перспективе строительства государства и ограничения власти субгосударственных акторов. Предлагаются направления для конституционной и политической модернизации института президента. ; Розглядаються загальні і специфічні проблеми політій із сильною президентською владою. Визначаються ключові проблеми інституту президента в Україні по відношенню до легітимності, автономії та дієздатності. Інститут президента розглядається у перспективі розбудови держави та обмеження влади субдержавних акторів. Пропонуються напрямки для конституційної і політичної модернізації інституту президента.

Охарактеризованы проблемы лоббизма в Украине, которые обусловлены отсутствием нормативно-правовой базы, обеспечивающей легитимность данного феномена. В результате лоббизм общественным сознанием идентифицируется с коррупцией, что дискредитирует цивилизованные основы лоббизма. Раскрыты особенности процесса лоббирования в современной Украине ; The problems of lobbyism in Ukraine which are determined by absence of legislative base, providing legitimacy of this phenomenal. As a result, lobbyism is identified by public opinion with corruption, that discredits civilized basic of lobbyism. The author discloses the peculiarities of lobbyism process in modern Ukraine.

Тенденції розвитку світових політичних та економічних процесів на тлі очевидного зниження ефективності традиційних міжнародних інститутів у регуляторній політиці щодо глобальних проблем колективної дії актуалізують пошуки адекватних моделей управління, які б відповідали викликам сьогодення. Альтернативою класичним міжнародним організаціями є клуби – альянси з обмеженою кількістю учасників і непублічним форматом вироблення рішень. Слабка інституціоналізація таких утворень і домінування неформальних практик у їхній діяльності ставлять під сумнів демократичність і легітимність процедур ухвалення рішень. Статтю присвячено клубним формам політичного управління як неформальним механізмам реалізації влади. Фокусом аналізу виступають політичні практики формування і ухвалення рішень у контексті клубних моделей глобального управління. Дослідження еволюції формування клубних моделей продемонструвало, що клубні форми ухвалення рішень можуть надавати суспільні блага з оптимізації умов, схожих на ринкові. Шляхом вивчення принципів партисипації доведено, що розширення членства в клубі, як правило, зменшує його ефективність і ускладнює вироблення консенсусних рішень.На основі аналізу практик учасництва визначено критерії ефективності клубного управління і параметри легітимації «клубних» рішень. З'ясовано, що через такі характеристики функціонування клубного формату управління як неформальність, ексклюзивність членства, елітизм та фактична відсутність підзвітності клуби нерідко сприймаються як недемократичні об'єднання, а ухвалювані ними рішення – як нелегітимні (принаймні для не-членів клубу). Однак зазначені особливості клубних механізмів управління не зменшують популярність клубних форматів, а навпаки – провокують створення нових альянсів з боку аутсайдерів і можуть викликати ефект легітимаційного розриву, що втілюється в акціях громадянського протесту, найчастіше під час проведення самітів.Головним викликом для клубних форм реалізації влади на глобальному рівні залишаються пошуки механізмів, які можуть забезпечувати баланс між ефективністю управління та демократичністю ухвалення рішень. ; Тенденції розвитку світових політичних та економічних процесів на тлі очевидного зниження ефективності традиційних міжнародних інститутів у регуляторній політиці щодо глобальних проблем колективної дії актуалізують пошуки адекватних моделей управління, які б відповідали викликам сьогодення. Альтернативою класичним міжнародним організаціями є клуби – альянси з обмеженою кількістю учасників і непублічним форматом вироблення рішень. Слабка інституціоналізація таких утворень і домінування неформальних практик у їхній діяльності ставлять під сумнів демократичність і легітимність процедур ухвалення рішень. Статтю присвячено клубним формам політичного управління як неформальним механізмам реалізації влади. Фокусом аналізу виступають політичні практики формування і ухвалення рішень у контексті клубних моделей глобального управління. Дослідження еволюції формування клубних моделей продемонструвало, що клубні форми ухвалення рішень можуть надавати суспільні блага з оптимізації умов, схожих на ринкові. Шляхом вивчення принципів партисипації доведено, що розширення членства в клубі, як правило, зменшує його ефективність і ускладнює вироблення консенсусних рішень.На основі аналізу практик учасництва визначено критерії ефективності клубного управління і параметри легітимації «клубних» рішень. З'ясовано, що через такі характеристики функціонування клубного формату управління як неформальність, ексклюзивність членства, елітизм та фактична відсутність підзвітності клуби нерідко сприймаються як недемократичні об'єднання, а ухвалювані ними рішення – як нелегітимні (принаймні для не-членів клубу). Однак зазначені особливості клубних механізмів управління не зменшують популярність клубних форматів, а навпаки – провокують створення нових альянсів з боку аутсайдерів і можуть викликати ефект легітимаційного розриву, що втілюється в акціях громадянського протесту, найчастіше під час проведення самітів.Головним викликом для клубних форм реалізації влади на глобальному рівні залишаються пошуки механізмів, які можуть забезпечувати баланс між ефективністю управління та демократичністю ухвалення рішень. ; The tendencies observed in the development of the world political and economic processes running on the background of the obviously decreased effectiveness of the traditional international institutes in the regulatory policy in terms of the global problems of social action refresh the search for adequate governance models able to meet today's challenges. Club alliances characterized by the limited number of participants and non-public decision-making come forward as an alternative to the classical international organizations. Poor institutionalization of such formations and informal practices prevailing in their activities question the democratic and legitimate nature of the decision-taking procedures.This paper is devoted to the club forms of political governance as informal power-exercising mechanisms. The analysis carried out here focuses on political practices of decision-shaping and making within the context of club models of global governance.Investigating the club model shaping evolution demonstrated that decision-taking forms can do public good under the optimized conditions that are similar to the market ones. The participation principles studied prove that extended club membership as a rule decreases its effectiveness and complicates consensus decision-shaping.The participation practices analyzed therein helped define the criteria for club governance effectiveness and determine the 'club' decision legitimation parameters. Such characteristics of club governance functioning as informality, membership exclusivity, elitism and actual lack of accountability were found to make these clubs often perceived as non-democratic alliances and their decisions as non-legitimate (at least for non-members of the club). However, the aforementioned features of the club governance mechanisms trigger off new alliances formed by outsiders rather than diminish the popularity of the club formats, which can have a legitimate fracturing effect realized in public protests that are most frequent during summits.The main challenge for the club forms of power exercise on the global level remains the search for mechanisms able to maintain a balance between governance effectiveness and democratic decision-taking.

The article is devoted to the study of the factors of the legitimacy of power in the Ancient World. Legitimacy is "the Sword of Damocles" of the era of antiquity; the doubts of citizens about the legitimacy of power is a direct way to its loss. That is why the rationale for the authority of power and the right to power become one of the central one for ancient philosophy and politics.The factors of the legitimacy of the power of the monarchy (religion, traditional domination), aristocracy (noble origin, military victories), tyranny (charismatic legitimacy of personal power), demos (collective legitimacy, rationalism) are singled out. "Ostracism" as an obvious result of the process of delegitimization of power is interpreted. The peculiarities of Pericles' reforms, which are based on rational organization of power, introduction of payment for work for the sake of public benefit ("mystophoria"), democracy, are noted.In the era of antiquity, firstly, in the political world history the need for power to be recognized, supported and legitimated was clearly articulated. Economic well-being, political stability and security of policies depended on the level of legitimacy of power. In the era of antiquity, the "Sword of Damocles" of needs for recognition and support hung over power, from this time onwards – forever. However, the authorities can choose what will be the basis of legitimate governance, what factors will determine the fate of power.The era of the early Archaic in Athens was characterized by the decisive influence of the aristocracy, whose power was based on wealth and economic strength. In addition, an important source of legitimacy of the aristocracy was religion.The citizens of the Athenian Police not only realized that they were the source of power, but also sought a foundation of power that would ensure its legitimacy. The abandonment of violence was the main aspect in this search for legitimacy.Solon, using his own authority, received extraordinary powers, i.e., he legitimized his own power both among the aristocracy and for the demos. One of the most important lessons of Solon's reforms for the legitimacy of the era of antiquity is that the authority of a centrist, who, as an archon, carried out reforms, lasted only for a year. The innovations, introduced by Solon, remained valid in Athens over the next dec- ades; instead, the problem of the legitimacy of the aristocracy's power was not solved.The archaic stage was characterized by the rule of the kings (basileans), whose legitimacy relied on royal origin and found its basis in traditional domination, religion, military valour and victories in the Panhelenic games. A very important, even decisive component of legitimacy was the identity of the Greeks as free citizens as opposed to the Persians who worshiped the king as God and their "hospitality", which became the foundation of cosmopolitan legitimacy.The classic stage of the development of the Athenian policy is the domination of the aristocracy, which from time to time gave power to tyrants. The governance of the latter represented a reliance on the charismatic type of legitimacy. They relied on their own authority, and their descendants could not сlaim to power. The tyrants, as charismatic leaders, introduced reforms, and most importantly, they actively fought against the aristocracy (the descendents of which, in fact, they were), considered the aristocracy as rivals in the struggle for power, and thus prepared the ground for strengthening the power of the demos.The democratic stage, which began with the reforms of Kimon and reached its peak during the reign of the "first citizen" Pericles, can be called a period of domination of a rational-legal type of legitimacy. After all, Pericles himself was a "great rationalist"; his power was based neither on tribal relations, nor on religion and tradition.This list is not exhaustive, but it allows us to see that in the era of ancient Greece, the boundary principles and fundamental ideas about the phenomenon of the legitimacy of power were formed. Its role in the political life of the policy was determined. All the risks, disadvantages and dangers of each type of legitimacy also appeared in the policy. In the end, the Athenians themselves developed and implemented the extreme form of delegitimization of the political leader – ostracism. ; Статтю присвячено дослідженню чинників легітимності влади у Стародавньому світі. Легітимність – це «Дамоклів меч» влади епохи Античності. Сумніви громадян щодо легітимності влади спричиняють її втрату. Обґрунтування авторитету влади, права на владу та чинників її визнання стає однією з центральних проблем для античної філософії та політики. Виокремлено чинники легітимності влади монархії (релігія, традиційне панування), аристократії (знатне походження, військові перемоги), тиранії (харизматична легітимність особистісної влади), демосу (колективна легітимність, раціоналізм). Інтерпретовано «остракізм» як наочний результат процесу делегітимації влади. Відзначено особливості реформ Перикла, в основі яких раціональна організація влади, введення оплати за працю задля суспільної користі («містофорія»), демократія.

In the XXI century, the role of charismatic leadership as a factor in the success of political campaigns both in Ukraine and in the world in general is growing. One of the key contexts for the coming to power of charismatic leaders is the crisis, which requires quick decisions and actions. Therefore, the growing influence of charismatic leaders is a natural consequence of the growing crisis in the modern world. The very concept of «charisma» has long gone beyond the political context and has become part of everyday life. Now you don't have to be a politician or a public figure to be called a charismatic. The concept is so broad and comprehensive that charisma is the key to a successful family life, career growth, interpersonal relationships, educational process and public image. There is a growing interest in understanding the cultivation of the phenomenon of charisma of the leader in the widest possible range of applications. This also affects modern political science, whose representatives try to comprehend the diversity of the leader's charisma and make it understandable to the masses. These factors determine the relevance of the study. The aim is to highlight the theoretical and methodological foundations of the charisma of the leader through the prism of the analysis of conceptual approaches in the humanities. The study analyzes the versatility of the concept of «charisma». Theoretical and methodological approaches of the disciplines of the humanities to understanding the charisma of a leader are highlighted. The commonalities and differences of the phenomenon of charismatic leadership through the prism of scientific approaches to the interpretation of this term are clarified. The attempts of scientists of different epochs to single out the key elements of the concept of charisma, the mechanism of charisma and ways of its realization both in the formation of political image and in the process of political participation are analyzed. The most significant approaches to the interpretation of charisma as a social phenomenon are highlighted. The author notes that the concept of «charisma» has an extremely wide range of understanding and application and identifies four main approaches to the interpretation of the term «charisma». ; У ХХІ ст. все більше зростає роль харизматичного лідерства як фактору успішності політичних кампаній як в Україні так і загалом у світі. Одним із ключових контекстів приходу до влади лідерів-харизматиків є кризові явища, які потребують швидких рішень та дій. Тому зростання впливу харизматичних лідерів є закономірним наслідком зростання кризових явищ у сучасному світі. Саме поняття «харизма» вже давно вийшло за межі політичного контексту і стало частиною повсякденного життя. Зараз не обов'язково бути політичним чи громадським діячем щоб називатись харизматиком. Поняття наскільки широке і всеохопне, що харизма стала запорукою успішного сімейного життя, кар'єрного зростання, міжособистісних стосунків, освітнього процесу та публічного іміджу. Зростає все більша зацікавленість на розуміння на культивування феномену харизми лідера у максимально широких спектрах застосування. Це впливає і на сучасну політологічну науку, представники якої намагаються осмислити багатогранність харизми лідера та зробити її зрозумілою для широких мас. Дані фактори зумовлюють актуальність дослідження. Його метою є виділення теоретико-методологічних засад харизми лідера через призму аналізу концептуальних підходів в гуманітарних дисциплінах. У дослідженні проаналізовано багатогранність поняття «харизма». Виокремлено теоретико-методологічні підходи дисциплін гуманітарного циклу до розуміння харизми лідера. З'ясовано спільності та відмінності феномену харизматичного лідерства через призму наукових підходів до тлумачення цього терміну. Проаналізовано спроби науковців різних епох виділити складові ключові елементи поняття харизма, механізму дії харизми та способів її реалізації як у формуванні політичного іміджу та у процесі політичної участі. Виділено найбільш значущі підходи до трактування харизми як суспільного явища. Автором зауважено, що поняття «харизма» має надзвичайно широкий спектр розуміння та застосування та виокремлено чотири основні підходи до тлумачення терміну «харизма». ; У ХХІ ст. все більше зростає роль харизматичного лідерства як фактору успішності політичних кампаній як в Україні так і загалом у світі. Одним із ключових контекстів приходу до влади лідерів-харизматиків є кризові явища, які потребують швидких рішень та дій. Тому зростання впливу харизматичних лідерів є закономірним наслідком зростання кризових явищ у сучасному світі. Саме поняття «харизма» вже давно вийшло за межі політичного контексту і стало частиною повсякденного життя. Зараз не обов'язково бути політичним чи громадським діячем щоб називатись харизматиком. Поняття наскільки широке і всеохопне, що харизма стала запорукою успішного сімейного життя, кар'єрного зростання, міжособистісних стосунків, освітнього процесу та публічного іміджу. Зростає все більша зацікавленість на розуміння на культивування феномену харизми лідера у максимально широких спектрах застосування. Це впливає і на сучасну політологічну науку, представники якої намагаються осмислити багатогранність харизми лідера та зробити її зрозумілою для широких мас. Дані фактори зумовлюють актуальність дослідження. Його метою є виділення теоретико-методологічних засад харизми лідера через призму аналізу концептуальних підходів в гуманітарних дисциплінах. У дослідженні проаналізовано багатогранність поняття «харизма». Виокремлено теоретико-методологічні підходи дисциплін гуманітарного циклу до розуміння харизми лідера. З'ясовано спільності та відмінності феномену харизматичного лідерства через призму наукових підходів до тлумачення цього терміну. Проаналізовано спроби науковців різних епох виділити складові ключові елементи поняття харизма, механізму дії харизми та способів її реалізації як у формуванні політичного іміджу та у процесі політичної участі. Виділено найбільш значущі підходи до трактування харизми як суспільного явища. Автором зауважено, що поняття «харизма» має надзвичайно широкий спектр розуміння та застосування та виокремлено чотири основні підходи до тлумачення терміну «харизма».

The purpose. The article presents deep analyzes of legitimacy and the basics of the process of legitimization in democratic societies. The subject of article is to provide an understanding of deliberative democracy as the answer to the discussion about the essence of democratic legitimacy. The core element of deliberative democracy is a theory of discursive legitimating. Methodology. Taking into account Bourdieu's theory about symbolic power author explains the processes of legitimization as well as the processes of institute's delegitimization. Author points out that the form of bureaucratic institutes in the late capitalism may cause the delegitimazation of their power. Another problem of democratic legitimacy is the confusion of the voting as procedure of decision making and voting as legitimate principle. Addressing the theory of Pierre Rosanvallon author explains how the way of decision making mistakenly is taken as the core point of democratic legitimacy. Scientific novelty of received results consists of the approach of deliberative democracy in the light of the problems of democratic legitimacy. Conclusions. The author demonstrates that discursive legitimacy as the main idea of deliberative democracy may clarify the misconception of democratic legitimacy. It is not enough to explain the legitimating power of the state as based on the assumption of legal norms and moral principles. It is discursive principle that activates the legitimacy power of state decisions. ; Цель. В статье предложен анализ проблемы легитимности и предпосылок процессов легитимации. В работе дается понимание делиберативной модели демократии как ответа на дискуссию о сущности демократической легитимности. Главным элементом делиберативной демократии является дискурсивная теория легитимности, предложенная Юргеном Хабермас. Методология. Применяя теорию Пьера Бурдье о символической власти, автор проясняет особенности процессов легитимации и делегитимации государственных институтов. Автор замечает, что форма бюрократических институтов позднего капитализма может стать причиной их делегитимизации. Другой проблемой демократической легитимности является проблема смешивания голосования как способа, процедуры принятия решения и голосования как средства обоснования легитимности того или иного решения. Обращаясь к теории Пьера Розанвалона, автор проясняет особенности этого процесса. Научная новизна. Научная новизна полученных результатов заключается в анализе совещательной модели демократии в перспективе проблем демократической легитимности. Выводы. Автор очерчивает особенности дискурсивной теории легитимации как ключевого элемента делиберативной модели демократии. Прояснение легитимационной силы государственных решений с помощью законов и моральных предписаний является неполным. Именно дискурсивный принцип является тем элементом, который активизирует легитимационную силу государственных институтов и учреждений. ; Мета. В статті запропоновано аналіз проблеми легітимності та передумов процесів легітимації. В роботі подано розуміння деліберативної демократії як відповідь на дискусію про сутність демократичної легітимності. Сутнісним елементом деліберативної демократії є дискурсивна теорія легітимності, запропонована Юргеном Габермасом. Методологія. Застосовуючи теорію П'єра Бурдьє про символічну владу, автор прояснює особливості процесів легітимації та делегітимації інститутів. Автор зауважує, що форма бюрократичних інститутів пізнього капіталізму може стати причиною їхньої втрати легітимності. Іншою проблемою демократичної легітимності є проблема змішування голосування як способу, процедури прийняття рішення та голосування як засобу обґрунтування легітимності того чи іншого рішення. Звертаючись до теорії П'єра Розанвалона, авторка прояснює особливості цього процесу. Наукова новизна отриманих результатів полягає в аналізі дорадчої моделі демократії в перспективі проблем демократичної легітимності. Висновки. Автор окреслює основні риси дискурсивної теорії легітимації як ключового елементу деліберативної моделі демократії. Прояснення легітимаційної сили державних рішень за допомогою законів та моральних приписів є неповним. Саме дискурсивний принцип є тим елементом, що активізує легітимаційну потугу державних інститутів та установ.