Suchergebnisse

Covid-19 has affected the supply, demand, and image of public transport in unprecedented ways. This report aims to investigate the short- and long-term effects of Covid-19 on public transport and its funding models, with specific focus on the Swedish context. Three research questions are in focus: How does Covid-19 impact on revenues and costs for public transport? What measures have public transport agencies made in response to these challenges? How does changes or stability in public transport due to Covid-19, in the longer run impact on the possibility to reach regional political aims of sustainable transport? The research questions are approached with both quantitative and qualitative methods, including interviews and a scenario workshop with mobility actors in Sweden. The three Swedish metropolitan regions, Stockholm, Västra Götaland and Skåne, are used as cases. The report shows very clearly how farebox revenues drastically decreased in all three regions, as many people listened to the recommendations from authorities to avoid public transport. At the same time, costs remained largely unchanged. This resulted in a widened gap between costs for operating the system, and revenues that could finance those costs. To compensate for the loss of ticket revenues, earmarked state contributions were introduced on several occasions on an ad-hoc basis. Even with state contributions, regional subsidies to public transport increased. The so-called cost-recovery ratio declined in unprecedented ways. Thus, the share of public subsidies coming from tax-money, both regional and national, increased. The three regions responded in similar ways to the funding challenge, but with some variations. Region Skåne was the only region that downsized operations at an early stage to reduce costs, which caused some political turmoil. Stockholm and Västra Götaland decided to maintain operations unchanged. Increased problems with fare evasion added to the problem of reduced revenues. To meet changes in demand, with more people working from home, new tickets were introduced. Several other measures were implemented to reduce congestion and transmission of disease, such as dispersed school start and improved traffic information. Such measures can impact costs in the longer-term perspective if adopted at larger scale and over longer time. Future implications of the pandemic on public transport and its funding are difficult to assess. The report includes an analysis based on four different scenarios developed within the project – "Downward spiral", "Return", "New mobility systems" and "Public transport as backbone". The analysis indicates that he public transport actors in particular should try to avoid and be prepared to handle the scenario of "Downward spiral", but also "Return" and "New mobility systems", since these scenarios are judged to include difficulties. Based on institutional theory, three more general reflections are made concerning the impact on future funding models. A first reflection is that the national level has stepped in as an important funder of public transport in Sweden. If demand for public transport remain on a significantly lower level compared to the pre-pandemic situation, continued national funding might be needed to prevent a development in line with the "Downward spiral" scenario. If so, national funding may be part of a new institutional equilibrium that influence power relations and actor's behavior in the future. A second observation is that the pandemic might change ideas about public transport's role in society in ways that transform the existing institutions from within. A larger focus on individual, demand responsive solutions, and measures to reduce crowding will impact funding models. Increased working from home change the basic idea of a public transport system serving a rather fixed commuting behavior. More flexibility will be needed for public transport to remain relevant. We have already seen examples of institutional adjustments in ticket regimes, which is something that may continue at a larger scale. A third reflection is that the widened funding gap change the cost-benefit equation in public transport. This may have repercussions for the institutional frameworks. In the "Downward spiral" scenario institutions may change mainly from within, with a shift from a focus on societal development and sustainability towards a more budget oriented way of thinking, with cost reductions, revenue maximization, increased ticket prices, and similar measures. To avoid such a development, the national level may need to take a more active role in funding, but also take a more active role as a "meta-governor" that steer the direction of public transport actors. The scenarios, "New mobility systems" and "Public transport as backbone" will require larger institutional makeovers where new funding models are needed to support other forms of shared transport modes. This may in more fundamental ways change the perception of what public transport is and how it should be funded. ; Covid-19 har påverkat såväl efterfrågan på som bilden av kollektivtrafiken på ett unikt sätt. Denna rapport undersöker effekterna av Covid-19 för kollektivtrafiken och dess finansieringsmodeller på både kort och längre sikt, med särskilt fokus på den svenska kontexten. Tre forskningsfrågor är i fokus: Hur påverkar Covid-19 intäkter och kostnader för kollektivtrafiken? Vilka åtgärder har kollektivtrafikmyndigheterna vidtagit som svar på finansiella utmaningar? Hur kan förändringar av kollektivtrafiken, till följd av Covid-19, påverka möjligheten att uppnå regionalpolitiska mål om hållbara transporter? Forskningsfrågorna hanteras med både kvantitativa och kvalitativa metoder, inklusive intervjuer och en workshop där olika scenarier analyserats med mobilitetsaktörer i Sverige. De tre svenska storstadsregionerna Stockholm, Västra Götaland och Skåne används som fall. Rapporten visar tydligt hur biljettintäkterna drastiskt minskade i alla tre regionerna, eftersom många resenärer följt myndigheternas rekommendationer att undvika kollektivtrafik. Samtidigt har kostnaderna för kollektivtrafiken varit i stort sett oförändrade. Detta resulterade i ett ökat gap mellan kostnader för driften av kollektivtrafiken och intäkterna som behövs för att finansiera kostnaderna. För att kompensera för förlusten av biljettintäkter infördes öronmärkta statliga bidrag vid flera tillfällen på ad hoc-basis. Trots statliga bidrag ökade även regionala subventioner till kollektivtrafiken. Således ökade andelen både nationella och regionala subventioner till kollektivtrafiken. Den så kallade kostnadstäckningsgraden minskade dramatiskt. De tre regionerna svarade på finansieringsutmaningen på liknande sätt, men med vissa variationer. Region Skåne var den enda regionen som i ett tidigt skede minskade utbudet för att minska kostnaderna, vilket orsakade viss politisk diskussion. Stockholm och Västra Götaland beslutade att behålla utbudet oförändrat. Ökade problem med plankning bidrog ytterligare till minskade intäkter. För att möta efterfrågeförändringen, med fler resenärer som arbetade hemifrån, introducerades nya biljettyper. Andra åtgärder genomfördes i syfte att minska trängsel och smittorisk, till exempel spridda skolstarter och förbättrad trafikinformation. Sådana åtgärder kan påverka kostnaderna på längre sikt om de genomförs i större skala och över längre tidsperioder. Framtida konsekvenser av pandemin för kollektivtrafiken och dess finansiering är svåra att bedöma. Rapporten innehåller en analys baserad på fyra olika scenarier som utvecklats inom projektet - "Nedåtgående spiral", "Återgång", "Nya mobilitetssystem" och "Kollektivtrafik som ryggrad". Analysen indikerar att kollektivtrafikaktörerna särskilt bör försöka undvika och vara beredda att hantera scenariot med "Nedåtgående spiral", men också "Återgång" och "Nya mobilitetssystem", eftersom dessa scenarion bedöms innehålla svårigheter. Baserat på institutionell teori görs i rapporten tre övergripande reflektioner om effekterna på framtida finansieringsmodeller. En första observation är att den nationella nivån har gått in som en viktig finansiär för kollektivtrafiken i Sverige. Om efterfrågan på kollektivtrafik förblir på en betydligt lägre nivå, jämfört med situationen före pandemin, kan fortsatt nationell finansiering behövas för att förhindra en utveckling i linje med "Nedåtgående spiral" -scenariot. I så fall kan nationell finansiering vara en del av en ny institutionell jämvikt som påverkar maktrelationer och aktörers beteende i framtiden. En andra observation är att pandemin kan förändra idéer om kollektivtrafikens roll i samhället på ett sätt som förändrar de befintliga institutionerna inifrån. Ett större fokus på individuella, efterfrågestyrda lösningar och åtgärder för att minska trängsel kommer att påverka finansieringsmodellerna. Ökat arbete hemifrån förändrar grundtanken om ett kollektivtrafiksystem som servar ett ganska fast pendlingsbeteende. Mer flexibilitet kommer att krävas för att kollektivtrafiken ska förbli relevant. Vi har redan sett exempel på justeringar i biljettutbudet, vilket är något som kan fortsätta i större skala. En tredje reflektion är att det ökade finansieringsgapet ändrar kostnads-nytto-ekvationen inom kollektivtrafiken. Detta kan få konsekvenser för de institutionella ramarna. I scenariot "Nedåtgående spiral" kan institutioner förändras huvudsakligen inifrån, med en förskjutning från fokus på samhällsutveckling och hållbarhet mot ett mer budgetorienterat tankesätt, med kostnadsminskningar, intäktsmaximering, ökade biljettpriser och liknande åtgärder. För att undvika en sådan utveckling kan den nationella nivån behöva ta en mer aktiv roll i finansieringen, men också ta en mer aktiv roll som en "meta-governor" med ambitionen att påverka riktningen för kollektivtrafikens aktörer. Scenarierna, "Nya mobilitetssystem" och "Kollektivtrafik som ryggrad" kommer att kräva större institutionella omställningar där nya finansieringsmodeller behövs för att stödja andra former av delade transportsätt. Detta kan på mer grundläggande sätt förändra uppfattningen om vad kollektivtrafik är och hur den ska finansieras.

Background. The article is devoted to the problem of causal relationships between the effects of social risk factors in the form of excessive consumption of psychoactive substances on medical risk factors, the consequences of which are the formation and spread of addictive health disorders. The purpose of the study: Observation and processing of causal relationships between social and medical risk factors in the formation of addictive health disorders using the example of the Dniepropetrivsk region through a correlation analysis from the perspective of forensic pharmacy. Materials and methods. When conducting the study, we used the current legislative, regulatory and instructive documents, Internet resources. We applied documentary, forensic, statistical, correlation, comparative and graphical methods of analysis. Results. The article presents the results of forensic and pharmaceutical research, substantiates their relevance, formulates a goal, develops a design, and describes materials and research methods. The establishment of causal relationships between social and medical risk factors in the formation of addictive disorders was carried out on the example of the Dniepropetrivsk region, which is most typical for the Dnieper region of Ukraine, through a correlation analysis during 2014-2018. The collection, analysis and processing of peremptory data was carried out taking into account five indicators of social risk factors: circulation of a psychoactive substances of the 1st level of ethanol strength (beer); circulation of a psychoactive substances of the 2nd level of ethanol strength (liquors); circulation of a psychoactive substance of the 3rd level of ethanol strength (vodka); consumer price index; circulation of the joint use of psychoactive substances (in particular, alcoholic beverages + tobacco). The collection, analysis and processing of data on indicators of medical risk factors was carried out taking into account of four factors: the number of newly reported cases of addictive health disorders; the number of cases of diseases of the nervous system; the number of cases of addictive health disorders due to the use of a psychoactive substance of alcohol; the number of cases of addictive health disorders due to the combined use of psychoactive substances. According to the results of the study, found that indicators of social risk factors for the circulation of psychoactive substances of the 3rd level of ethanol strength (vodka) causally affect the indicators of medical risk factors, resulting in an increase in the number of cases of diseases of the nervous system. The structure of the normalized t-criterion of social and medical risk factors in the formation of addictive health disorders is determined. Conclusions. Established that the formation of addictive health disorders is caused by social risk factors (excessive and uncontrolled use of psychoactive substances in the form of alcoholic beverages of various strength levels or the combined use of psychoactive substances of various classification and legal groups, for example, alcoholic beverages + tobacco). Social risk factors affect medical risk factors, resulting in an increase in the number of newly reported cases of addictive health disorders and the number of cases of diseases of the nervous system. The data obtained are the basis for planning further forensic pharmaceutical research in this direction and focus the attention of state authorities on the need to develop socially-oriented preventive measures aimed at improving the circulation of alcoholic beverages of the 1st, 2nd and 3rd strength levels (beer, liquors, vodka), immoderate consumption of which leads to the formation of addictive health disorders. ; Актуальность. Статья посвящена проблеме причинно-следственных связей между воздействием социальных факторов риска в виде чрезмерного потребления психоактивных веществ на медицинские факторы риска, последствиями чего являются формирование и распространение аддиктивных расстройств здоровья. Цель исследования: установка и обработки причинно-следственных связей между социальными и медицинскими факторами риска при формировании аддиктивных расстройств здоровья на примере Днепропетровской области путем корреляционного анализа с позиции судебной фармации. Материалы и методы. При проведении исследования использовали действующие законодательные, нормативно-правовые и инструктивно-методические документы; Интернет-ресурсы. Применяли документальный, судебно-фармацевтический, статистический, корреляционный, сравнительный и графический методы анализа. Результаты. В статье приведены результаты судебно-фармацевтических исследований, обоснована их актуальность, сформулированы цель, разработан дизайн, описано материалы и методы исследования. Установление причинно-следственных связей между социальными и медицинскими факторами риска при формировании аддиктивных расстройств здоровья проводилось на примере наиболее типичной для Приднепровского региона Украины Днепропетровской области путем корреляционного анализа в течении 2014-2018 годов. Сбор, анализ и обработка императивных данных проводились с учетом 5 показателей социальных факторов риска: оборот психоактивного вещества I уровня крепости этанола (пиво); оборот психоактивного вещества II уровня крепости этанола (ликеры); оборот психоактивного вещества III уровня крепости этанола (водка); индекс потребительских цен; оборот совместного употребления психоактивных веществ (в частности, алкогольные напитки + табак). Сбор, анализ и обработка данных по показателям медицинских факторов риска проводились с учетом 4 факторов: количество впервые зарегистрированных случаев аддиктивных расстройств здоровья; количество случаев болезней нервной системы; количество случаев аддиктивных расстройств здоровья из-за употребления психоактивного вещества алкоголя; количество случаев аддиктивных расстройств здоровья вследствие совместного употребления психоактивных веществ. По результатам исследования было установлено, что показатели социальных факторов риска оборота психоактивных веществ III уровня крепости этанола (водка) причинно влияют на показатели медицинских факторов риска, следствием чего является рост количества случаев болезней нервной системы. Определена структура нормированного t-критерия социальных и медицинских факторов риска при формировании аддиктивных расстройств здоровья. Выводы. Установлено, что на формирование аддиктивных расстройств здоровья первопричиною выступают социальные факторы риска (чрезмерное и неконтролируемое употребление психоактивных веществ в виде алкогольных напитков различного уровня крепости или сочетанное применение психоактивных веществ различных классификационно-правовых групп, например алкогольные напитки + табак). Социальные факторы риска влияют на медицинские факторы риска, следствием чего является рост количества впервые зарегистрированных случаев аддиктивных расстройств здоровья и количества случаев болезней нервной системы. Полученные данные являются основанием для планирования дальнейших судебно-фармацевтических исследований в этом направлении и акцентируют внимание государственных органов власти на необходимость разработки социально ориентированных профилактических мероприятий, направленных на совершенствование оборота алкогольных напитков I, II и III уровней крепости (пиво, ликеры, водка), неумеренное потребление которых приводит к формированию аддиктивных расстройств здоровья. ; Актуальність. Стаття присвячена проблемі причинно-наслідкових зв'язків між впливом соціальних факторів ризику у вигляді надмірного споживання психоактивних речовин на медичні фактори ризику, наслідками чого є формування та розповсюдження адиктивних розладів здоров'я. Мета дослідження: встановлення та опрацювання причинно-наслідкових зв'язків між соціальними та медичними факторами ризику при формуванні адиктивних розладів здоров'я на прикладі Дніпропетровської області шляхом кореляційного аналізу з позиції судової фармації. Матеріали та методи. При проведенні дослідження використовували діючі законодавчі, нормативно-правові та інструктивно-методичні документи; Інтернет-ресурси. Застосовували документальний, судово-фармацевтичний, статистичний, кореляційний, порівняльний та графічний методи аналізу. Результати. У статті приведено результати судово-фармацевтичних досліджень, обгрунтовано їх актуальність, сформульовано мету, розроблено дизайн, описано матеріали та методи дослідження. Встановлення причинно-наслідкових зв'язків між соціальними та медичними факторами ризику при формуванні адиктивних розладів проводилося на прикладі найбільш типової для Придніпровського регіону України Дніпропетровської області шляхом кореляційного аналізу упродовж 2014–2018 років. Збір, аналіз та обробка імперативних даних проводилися із урахуванням 5 показників соціальних факторів ризику: обіг психоактивної речовини І рівня міцності етанолу (пиво); обіг психоактивної речовини ІІ рівня міцності етанолу (лікери); обіг психоактивної речовини ІІІ рівня міцності етанолу (горілка); індекс споживчих цін; обіг сумісного вживання психоактивних речовин (зокрема, алкогольні напої+тютюн). Збір, аналіз та обробка даних щодо показників медичних факторів ризику проводилися із урахуванням 4 факторів: кількість уперше зареєстрованих випадків адиктивних розладів здоров'я; кількість випадків хвороб нервової системи; кількість випадків адиктивних розладів здоров'я через вживання психоактивної речовини алкоголю; кількість випадків адиктивних розладів здоров'я внаслідок сумісного вживання психоактивних речовин. За результатами дослідження було встановлено, що показники соціальних факторів ризику щодо обігу психоактивних речовин ІІІ рівня міцності етанолу (горілка) причинно впливають на показники медичних факторів ризику, наслідком чого є зростання кількості випадків хвороб нервової системи. Визначено структуру нормованого t-критерію соціальних та медичних факторів ризику при формуванні адиктивних розладів здоров'я. Висновки. Встановлено, що на формування адиктивних розладів здоров'я первопричиною виступають соціальні фактори ризику (надмірне та неконтрольоване вживання психоактивних речовин у вигляді алкогольних напоїв різного рівня міцності або поєднане вживання психоактивних речовин різних класифікаційно-правових груп, наприклад алкогольні напої+тютюн). Соціальні фактори ризику впливають на медичні фактори ризику, наслідком чого є зростання кількості уперше зареєстрованих випадків адиктивних розладів здоров'я та кількості випадків хвороб нервової системи. Отримані дані є підставою для планування подальших судово-фармацевтичних досліджень у цьому напрямку та акцентують увагу державних органів влади на необхідність розробки соціально орієнтованих профілактичних заходів, направлених на удосконалення обігу алкогольних напоїв І, ІІ та ІІІ рівня міцності (пиво, лікери, горілка), непомірне споживання яких спричиняє формування адиктивних розладів здоров'я.

The article analyzes the Costa Rica foreign policy discourse in the speeches issued in the General Debate of the United Nations General Assembly (UNGA). In order to complete this objective, this text is based on a theoretical proposal compounded by the behavior of small states, the management and development of soft power, as well as the 'speech'as an instrument of how that type of power is used. From this perspective, "small states" have different strategies to achieve their objectives in the international system. One of them is to increase its "soft power", but to achieve some success in this goal depends on the ability of the "small state" to maximize its presence in international society, for which they must establish a certain degree of influence in various international forums and clearly define its foreign policy objectives to consolidate its "soft power". One of the most important tools to increase "soft power" capacities is the use of "discourse". In this sense, "discourse" is not only an expression of values and prejudices, but also one of the methods to create them. For this reason, to study the different levels of political discourse has been a very important approach for studies in contemporary international relations. Also, discourses in general, and foreign policy discourse in particular, change throughout time, and these changes can be linked with research on foreign policy change and continuity, exposing internal and external factors as transformational causes in foreign policy. In the Latin American case, recent literature has indicated that the main changes are caused by "presidential preferences" more than any other factors. This general approach is the main reason for the methodological approach chosen to do this research. It is based on a mixed content analysis method, where the quantitative component is developed from the scientific software "Wordsmith 6.0", whose numerical results are studied from the qualitative analysis of concepts. The documental corpus for this research is composed of the speeches given by Costa Rican representatives to the General Debate of the United Nations General Assembly (most of the time President of the Republic or Ministers of Foreign Affairs, in a few cases vice-presidents or vice-ministers of Foreign Relations have been selected). Thus, the corpus is made up of speeches issued from 2002 to 2015, these correspond to the administrations of Abel Pacheco de la Espriella (2002-06) of the Social Christian Unity Party (PUSC) (four texts), Oscar Arias Sanchez (2006-10) and Laura Chinchilla Miranda (2010-14), both from the National Liberation Party (PLN) (eight texts), and the first two years of the administration Luis Guillermo Solís Rivera (2014-18) of the Citizen Action Party (PAC) (two texts). Based on the collected evidence, it is possible to establish four fundamental categories of Costa Rican discourse in UNGA: "human rights protection", "international law", "disarmament", as well as "protection of the environment and development." The effects of the development of a national identity that is established in foreign relations could be an interesting link to explain the appearance of these categories and their preservation. This component can be fundamental to understand to what degree Costa Rican positions are strengthened and legitimized in the international sphere as a small state, as well as the good credentials that it has regularly had on issues generally accepted by most of the international community. Moreover, following to this exposition, it has been possible to establish the changes and continuities in the content and intensity of these concepts in over more than a decade of speeches. According to this analysis it is possible to argue that in spite of the constancy in the categories, there are also strong fluctuations in the intensity of their use and in the content that Costa Rican authorities have included within then. Along these lines, human rights were widely used during the first four years of the period covered by this research (Pacheco Administration, 2002-2005), but its presence is clearly reduced during the rest of the time. Disarmament was the fundamental category for the next four years (Arias administration, 2006-2009), but it is less important during the rest of the period. Meanwhile, "international law" follows a constant line, even though a lower frequency of use is evident compared to other categories. Finally, "protection of the environment and development" has ups and downs throughout the corpus, but it tends to increase in those years with large international conferences or meetings on this matter. The change of administrations seems to be a central element to explain these changes. Thus, for example, the Pacheco Administration (2002-2006) focused on human rights (from a conservative approach), the Arias Administration (2006-2010) on disarmament, the Chinchilla Administration (2010-2014) on international law (this is clear linked with the border and political conflict with Nicaraguan Government, this incident was presented by Costa Rica in UNGA, OAS and the International Court of Justice) along with the environment and development; while the Solís Administration (2014-2018) returned to human rights along with the environment and development. Moreover, party identity does not ensure the continuity of the content and intensity of the categories. The only time in which there was a consecutive repetition of a political party in the Executive during the period under study (2006-2010 and 2010-2014), the Chinchilla Administration gave less importance to disarmament than the Arias administration, also internal party conflicts and separations of important personalities can provoke ruptures in the discourse content. Fluctuation, therefore, is paradoxically a constant in Costa Rican discourse. Even multilateral initiatives linked to the categories described as the Costa Rica Consensus ("Consenso de Costa Rica") (development) and Peace with Nature ("Paz con la Naturaleza") (environment) were displaced, even though their content continued in some way through the discourse, which shows one of the weaknesses of the Costa Rican foreign policy discourse: its lack of constancy. This could come from changes in the leadership of Costa Rican diplomacy, ideological variants when there is a change in the political party in power, or characteristics of the leadership of President of the Republic or in the Ministry of Foreign Affairs. The international agenda also constitutes a determining factor for the content of the discourse. In the Costa Rican case, as a small country, such a situation is more evident given that the large international events, especially those aimed at addressing issues that reinforce the categories of discourse, would be essential to understand the fluctuations of discourse. ; El artículo analiza el discurso de política exterior de Costa Rica en el Debate General de la Asamblea General de Naciones Unidas (AGONU). Para ello se recurre a una propuesta teórica basada en el comportamiento de los pequeños estados, el manejo y desarrollo del poder blando, así como el discurso como instrumento de ese tipo de poder. Metodológicamente, se emplea un método de análisis de contenido mixto, donde el componente cuantitativo se desarrolla a partir del software científico "Wordsmith 6.0", cuyos resultados numéricos se estudian a partir del análisis cualitativo de conceptos. A partir de ambas propuestas se establece la existencia de cuatro categorías fundamentales del discurso costarricense en ese foro: "derechos humanos", "derecho internacional", "desarme", así como "protección del medio ambiente y desarrollo." A partir de la determinación de estas se analizan los cambios y continuidades a lo largo de más de una década, lo que permite determinar que existe constancia en las categorías, pero fluctuaciones en la intensidad de su uso y en el contenido. La fluctuación, por consiguiente, es paradójicamente una constante en discurso costarricense, por lo que incluso iniciativas multilaterales vinculadas a las categorías descritas como el Consenso de Costa Rica (desarme-desarrollo) y Paz con la Naturaleza (ambiente) fueron desplazadas, pese a que su contenido continuó de alguna forma en el discurso, lo que muestra una de las debilidades del discurso de política exterior costarricense: su falta de constancia para construir entramados conceptuales más sólidos. Por otra parte, la intensidad con que se usa cada una de estas categorías se encuentra claramente vinculado con los intereses propios que tenga cada gobierno, sin que importe mucho el partido político a que este pertenezca. Se concluye, por ende, que la falta de constancia relativa en el contenido de las categorías tiende a debilitar el poder blando costarricense en tales espacios.

Spanish foreign policy towards the Arab world is the object of numerous papers, and authors who approach Spanish relations with North Africa and the Middle East do so from different disciplines and theoretical perspectives. Studies with emphasis on Hispano-Arab relations take as their main focus the Maghreb area and, especially, Morocco, due to Spain's close political, economic, social and historical ties with the Moroccan kingdom. However, there are other scenarios within the broad and heterogeneous region which also acquire significant importance within Spain's international agenda, such as the Gulf monarchies. The last period of the Franco regime constituted a precedent in relations between Spain and the Gulf monarchies since it was the first rapprochement between the two parties. In this sense, the arrival of the democratic system in Spain does not introduce significant changes in Spanish foreign policy towards the region, but rather successive democratic governments will try to deepen the political, economic, cultural and security relations with the GCC members. This paper examines Spanish foreign policy towards the six members of the Gulf Cooperation Council (GCC): Saudi Arabia, Oman, United Arab Emirates (UAE), Qatar, Bahrain, and Kuwait, from the consolidation of democracy in Spain until current days (1978-2021). The research includes a period in which relations have been progressively intensifying, reverberating in different areas such as commerce, energy, security, culture, and politics. The Saudi kingdom is the country in the region which Spain has the closest and most consolidated ties, although the growing weight of the UAE and Qatar also stands out. The energy sector and, particularly, oil commerce, is the main element that motivates Spanish interest in these six countries. Nonetheless, throughout the period analyzed, the attention of Spanish political and economic actors on the GCC countries has been extended to other sectors and issues such as infrastructure, financial services, or the food industry. Furthermore, the Gulf monarchies are also assuming an increasingly leading role in the Spanish economy, investing in strategic national sectors in recent years. Defense and military issues have become another fundamental aspect of relations between Spain and the members of the GCC. The Spanish state is one of the main exporters of arms and military equipment in the region. This type of link has resulted in consolidated political cooperation between the countries. Spain has always supported the different royal families and their political systems as mechanisms to guarantee stability in the region and safeguard foreign interests. The different Spanish governments have never conditioned relations with Arab partners on issues such as democracy or human rights, which are issues that have always been excluded from the common agenda. This is a political trend that remains within the Spanish strategy throughout the period analyzed. A central element of Spain-Arab countries axis is the high trust between the Spanish royal house and their counterparts in the region, with a strong diplomatic character that contributes to enhancing Spanish foreign policy and public image among the area partners. The research substantiates that relations with the Gulf monarchies is one of the areas of Spanish foreign policy which shows the greatest continuity and coherence over time. There is a consensus among the main Spanish political, social, and economic actors to maintain the special bilateral relations in a discretionary environment. However, in recent years, criticism and social pressure is increasing in Spain to limit the association with this type of political regime. The paper exposes the evolution of Hispanic-Arab relations through different stages, which correspond to political and social changes that have happened both at the domestic level and in the international context. However, Spain has always tried to sustain and preserve its relations with the members of the GCC, despite the numerous internal, regional, and global crises of the last decades. The study is framed within a foreign policy analysis approach, establishing two central lines of inquiry. In the first place, Spain's relations with the Gulf monarchies is elaborated according to the development of the international, regional, and domestic context. Secondly, it traces the main goals and interests on which the Spanish State tries to boost partnerships with Arab regimes, as well as the decisions, means and resources implemented to make them a success. Spanish foreign policy during the democratic period has shifted mainly along three axes: the United States, Europe, and Latin America. The Arab world represents the fourth pillar of Spain's foreign policy. At this point, the monarchies of the Gulf have an exceptional role, which is reflected in the excessive concern of the Spanish governments to preserve the special nature of relations above any external or internal conditioning factor. The research justifies the need to address a reality of Spanish foreign policy that is sometimes little studied and analyzed, even though it is shown to be an important component of the international relations of democratic Spain. Relations between Spain and the Arab monarchies seems to enter a new period of marked by the progressive distancing of the parties since their priorities and objectives are increasingly disparate. The general purpose of this paper is to describe and analyze Spain's foreign policy towards the region, but also to explore possible future scenarios for bilateral relations. Current circumstances and conjunctures in Spain, the Arab world and the international system are forcing the Spanish authorities to reformulate all foreign policy, including their relations with the Gulf monarchies. If Spain wants to continue being a relevant partner for the GCC monarchies, it has to rethink some of its political, economic and security positions. More and more foreign powers have interests in the Gulf region, while at the same time the six members of the GCC have more complex and ambitious foreign agendas, meaning that Spain has a difficult time in maintaining its relevance for its Arab partners. The paper tries to explain and define a large part of these unknowns and problems that arise within Spanish foreign policy. The Arab monarchies will continue to be political and economic partners for Spain in the short and medium term, although the trend seems to show important signs of change and disruption. ; El artículo analiza la política exterior española con los miembros del Consejo de Cooperación del Golfo (CCG) -Arabia Saudí, Omán, Emiratos Árabes Unidos (EAU), Qatar, Bahréin y Kuwait- desde el establecimiento de la democracia en España hasta la actualidad (1978-2021). El análisis abarca un período donde las relaciones han ido progresivamente intensificándose, repercutiendo en ámbitos como el comercio, la energía, la seguridad, la cultura y la política. El reino saudí constituye el país de la región con el que España tiene unos vínculos más estrechos y consolidados, aunque también destaca el peso creciente de EAU y Qatar. Un elemento central de estas relaciones bilaterales recae en la figura del monarca español que con fuerte carácter diplomático y apoyado en la confianza entre la casa real española y sus homólogos de la región contribuye a potenciar la política exterior y la imagen del país entre los socios de la zona. La investigación demuestra que las relaciones con las monarquías árabes del Golfo es una de las áreas de la política exterior española que muestra una mayor continuidad y coherencia a lo largo del tiempo. Existe un consenso entre las principales fuerzas políticas, sociales y económicas españolas por mantener las especiales relaciones bilaterales en un entorno discrecional. No obstante, en los últimos aumentan las críticas y presiones en España por limitar la asociación con este tipo de regímenes. El trabajo expone la evolución de las relaciones hispano-árabes a través de diferentes etapas, que se corresponden con cambios políticos y sociales ocurridos tanto en el contexto doméstico como en el espacio internacional. El estudio se enmarca en el enfoque de política exterior, estableciendo dos líneas centrales de trabajo. En primer lugar, analizando las relaciones de España con las monarquías del Golfo según la evolución del contexto internacional, espacio regional y circunstancias internas; y, en segundo término, la exposición de los principales objetivos e intereses sobre los que el Estado español intenta desarrollar las asociaciones con los regímenes árabes, así como decisiones, medios y recursos implementados para su realización.

In 1929 there was launched an all-Union public campaign to discuss the prospects for the development of Soviet urban planning, known as the Socialist Settlement Discussion, in the USSR. Its main participants were not only the leading architects and urban planners of the time, but also the highest party and state figures. Under the influence of the urban development ideas arose during the discussion on the problems of socialist displacement, Ukrainian constructive architects have developed master plans for the reconstruction and expansion of residential infrastructure of two industrial centers – Kharkiv and Zaporizhzhia. However, the construction projects of "Great Zaporizhzhia" and "New Kharkiv" by I. Malozemov, P. Khaustov and P. Aloshyn were not fully realised as their planning decisions undercut the basic provisions of the existing urban planning policy of the Stalinist leadership. There appeared the idea that the plans of "New Kharkiv" and "Great Zaporizhzhia" by Ukrainian architects were the implementation of author's view of the ideal model of a socialist town. Based on the leading ideas of the Soviet avant-garde, the project authors proposed an original architectural and planning concept of development that had nothing to do with the urban planning experience of previous times. However, these architectural proposals were irrelevant in the USSR in the late 1920's. In the context of Stalin's industrialization, the party apparatus attached secondary importance to housing. As a result, large-scale projects of "New Kharkiv" and "Great Zaporizhzhia" were declared "false". Methodology. In the article we have used the historical and genetic method to determine the genesis of the concept of linear development, to find out the origin of the idea of a housing estate and to reveal the circumstances of the idea of unification of urban infrastructure, embodied by Ukrainian avant-gardists in architectural and planning decisions of "New Kharkiv" and "Great Zaporizhzhia" projects. The comparative method made it possible to determine the inconsistency of the content of the idealistic views of the Soviet constructors with the real essence of Stalin's urban policy. Thanks to the historical and systematic method, we have understood that the objects of urban infrastructure planned in the "New Kharkiv" and "Great Zaporizhzhia" projects had to enter into functional interaction, forming a single urban mechanism.Summary. The beginning of the 20s of the XX century was marked by the emergence of interesting scientific, artistic, architectural projects both in the history of Ukraine and in the history of the whole Soviet Union. The euphoria of belief in creating a "new" world, building a "just" society for the representatives of all social strata characterized the general sentiment and inspired intellectuals and artists to seek creative work. However, the period of "flirting" of Soviet authorities with the elites was short. Its authoritarian nature, with its actualization to the militarization of the country, left no room for creative initiative and development of individuality. At the beginning of the first five-year schedule, the government decided to abandon the massive construction of comfortable housing for workers. All resources were planned to focus on the construction of heavy industry facilities. Therefore, futuristic projects of "New Kharkiv" and "Great Zaporizhzhia" were rejected because of their inconsistency with the true state urbanistic doctrine of the industrialization period. ; У 1929 р. в СРСР розгорнулася всесоюзна публічна кампанія з обговорення перспектив розвитку радянського містобудування, відома як дискусія про соціалістичне розселення. Ії основними учасниками стали не лише тогочасні провідні архітектори та містобудівники, а й вищі партійні і державні діячі. Під впливом утопічних містобудівних ідей, які виникли у ході дискусії щодо проблем соціалістичного розселення, українські архітектори-конструктивісти здійснили розробку генеральних планів реконструкції і розширення житлової інфраструктури двох промислових центрів – Харкова та Запоріжжя. Однак, конструктивістські проекти «Великого Запоріжжя» і «Нового Харкова» запропоновані І. Малоземовим, П. Хаустовим та П. Альошиним не були реалізовані у повному обсязі, оскільки характер їх планувальних рішень йшов врозріз із базовими положенням реальної містобудівної політики сталінського керівництва.Висловлюється думка, що створені українськими зодчими плани «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя» були втіленням авторського бачення зразкової моделі соціалістичного міста. На основі провідних ідей радянського авангарду, автори проектів запропонували оригінальну архітектурно-планувальну концепцію забудови, яка не мала нічого спільного із містобудівним досвідом попередніх часів. Однак ці архітектурні пропозиції виявилися не актуальними в СРСР наприкінці 1920-х рр. В умовах сталінської індустріалізації партійний апарат надавав житловому будівництву другорядного значення. Як наслідок, масштабні проекти «Нового Харкова» та «Великого Запоріжжя» було визнано «помилковими». Методологія: у статті було застосовано історико-генетичний метод для визначення генезису концепції лінійної забудови, з'ясування походження ідеї житлового комбінату та розкриття обставин виникнення задуму уніфікації міської інфраструктури, втілених українськими авангардистами у архітектурно-планувальних рішеннях проектів «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя». Компаративний метод дозволив визначити невідповідність змісту ідеалістичних поглядів радянських конструктивістів реальній суті сталінської урбаністичної політики. Завдяки історико-системному методу вдалося дійти розуміння, що заплановані у проектах «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя» об'єкти міської інфраструктури повинні були вступати у функціональну взаємодію, утворюючи єдиний урбаністичний механізм.Висновки. Початок 20-х рр. ХХ ст. в історії радянської України, так і в цілому Радянського Союзу, позначився появою цікавих наукових, мистецьких, архітектурних проектів. Ейфорія від віри у створення «нового» світу, побудови «справедливого» суспільства для представників всіх соціальних верств характеризувала загальні настрої та надихала інтелектуалів й митців на творчі пошуки. Проте, період «загравання» радянської влади з елітами був нетривалим. Її авторитарна сутність, з актуалізацією на мілітаризацію країни, не залишала простору для творчої ініціативи та розвитку індивідуальності. На початку першої п'ятирічки у владних кулуарах було прийнято рішення про відмову від масового спорудження комфортного житла для робітників. Усі ресурси планувалося зосередити на будівництві об'єктів важкої промисловості. Тому футуристичні проекти «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя» були відхилені через їх невідповідність істинній державній урбаністичній доктрині періоду індустріалізації. ; W 1929 r. w ZSRR rozpoczęła się ogólnonarodowa kampania publiczna, mająca na celu omówienie perspektyw rozwoju radzieckiej urbanistyki, znana jako dyskusja na temat zasiedlenia socjalistycznego. Jego głównymi uczestnikami byli nie tylko prowadzący architekci i urbaniści tamtych czasów, ale także wyżsi partyjni i państwowi działacze. Pod wpływem utopijnych pomysłów urbanistycznych, które pojawiły się podczas dyskusji o problemach socjalistycznego zasiedlenia, ukraińscy architekci-konstruktywiści opracowali generalne plany przebudowy i rozbudowy infrastruktury mieszkaniowej dwóch ośrodków przemysłowych – Charkowa i Zaporoża. Jednak projekty konstruktywne "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa" zaproponowane przez I. Malozemowa, P. Haustowa i P. Aloszyna nie zostały w całości zrealizowane, ponieważ charakter ich planowych decyzji był sprzeczny z podstawowymi przepisami w zakresie faktycznego planowania miasta według Stalińskiego kierownictwa.Istnieje taka opinia, że plany "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa", stworzone przez ukraińskich architektów, były przejawem autorskiej wizji wzorowego modelu miasta socjalistycznego. W oparciu o wiodące idee radzieckiej awangardy autorzy projektów zaproponowali oryginalną koncepcję architektoniczno-planistycznej zabudowy, która nie miała nic wspólnego z doświadczeniem urbanistycznym z poprzednich czasów. Te propozycje architektoniczne nie były jednak aktualne w ZSRR pod koniec lat 20. XX w. W kontekście industrializacji Stalina aparat partyjny przywiązywał drugorzędne znaczenie do mieszkalnictwa. W rezultacie ogromne projekty "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa" okazały się "pomyłkowe".Metodologia. W artykule wykorzystano metodę historyczno-genetyczną, aby ustalić genezę koncepcji zabudowy liniowej, poznać genezę idei kompleksu mieszkalnego i ujawnić warunki pojawienia idei unifikacji infrastruktury miejskiej, zawarte ukraińskimi awangardzistami w ich decyzjach architektonicznych i planowych podczas projektów "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa". Metoda porównawcza pozwoliła ustalić rozbieżności treści idealistycznych poglądów radzieckich konstruktywistów z realną istotą polityki urbanistycznej Stalina. Dzięki metodzie historyczno-systematycznej udało się zrozumieć, że planowane obiekty projektów "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa", należące do infrastruktury miejskiej, miały wchodzić w interakcję funkcjonalną, tworząc jedyny mechanizm miejski.Wnioski.Początek lat 20. XX wieku. w historii radzieckiej Ukrainy i całego Związku Radzieckiego, odznaczał się pojawieniem interesujących projektów naukowych, artystycznych i architektonicznych. Euforia od wiary w stworzenie "nowego" świata, budowanie "sprawiedliwego" społeczeństwa dla przedstawicieli wszystkich warstw socjalnych charakteryzowała ogólne nastroje i inspirowała intelektualistów i artystów do twórczych poszukiwań. Okres "flirtowania" władzy radyieckiej z elitą był jednak krótki. Jej autorytarny charakter, z aktualizacją do militaryzacji kraju, nie pozostawiał miejsca na kreatywną inicjatywę i rozwój osobisty. Na początku pierwszej "pięciolatki" za władczymi kulisami rząd postanowił porzucić masową budowę wygodnych mieszkań dla pracowników. Wszystkie zasoby zaplanowano skierować na budowę obiektów przemysłu ciężkiego. W rezultacie futurystyczne projekty "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa" zostały odrzucone z powodu ich niezgodności z prawdziwą państwową doktryną urbanistyczną okresu industrializacji

The objective of this report is to assess important developments in the global aviation industry and how this affects civil aviation in Norway and Europe. The report is based on an academic literature review and other secondary sources. The challenges brought about by deregulation and the emergence of low cost carriers (LCCs) as well as more recently, the 'Middle East 3' airlines (Emirates, Etihad Airways and Qatar Airways), call for major political attention from a range of stakeholders. With this in mind, we have drawn on a wide literature, both geographically and chronologically speaking, with a view to drawing insights from experiences of deregulation. An appraisal of the American deregulation experience is provided, which results in various unintended consequences whose ripple-effects continue to shape the sector. In particular, we point to changes in the field of labour, in the broad sense, and the network infrastructure. With regard to the former, it is apparent that a job in aviation no longer carries the prestige it once did. Intense competition has led to increased labour productivity and wage cuts. The example of Colgan Air bears out some of the risks identified with increased pressures and strains in aviation. However, it would be spurious to assume a connection between inferior labour conditions and LCCs. In terms of network and infrastructure, research identified so-called 'pockets of pain' where fare prices remain high while connectivity remains relatively low. Also, airline consolidation has not delivered the certainty purported by the economic theory. Despite initial innovations by LCCs, these airlines, in terms of service and fares, are now largely indistinguishable from their U.S. legacy counterparts. Today, we can speak of four major U.S. airlines. Consequently, yet another industry is deemed 'too big to fail' and its costs, some of which can be the result of poor decision-making, are borne by the general public. For some, this oligopolistic tendency is best addressed through further liberalization. This raises an important question regarding the efficient market hypothesis and the spatial boundaries of deregulation. While the European experience of deregulation in the aviation sector, by comparison, has been more piecemeal it has by no means been less complex. On the contrary, a variety of social and fiscal regimes has complicated matters considerably. This heterogeneity has implications for the industry structure, business and employment models as well as regulatory oversight mechanisms. In particular, LCCs adopt different business or employment models thereby defying a 'one-size-fits-all' approach. While intrinsically linked, it is important, for analytical purposes, to distinguish between the business and employment models that are adopted by airlines. Hence, understanding the specific models that LCCs adopt is critical to drafting a relevant and effective aviation strategy. In addition to the standard employment relationship, typified by the legacy carriers and some LCCs, this report examines four possible employment models that LCCs might use. Approaches can vary whether we speak of pilots or cabin-crew. By providing practical examples, it is possible to discern the increasingly contentious nature of such employment arrangements. For too long aviation has operated under the radar of public imagination. The findings of the so-called Ghent Report from 2015, which highlights the extent of atypical employment in the case of pilots, should not be overlooked. Nor should the potential consequences for flight safety be underestimated. Phenomena such as zero hour contracts and 'bogus' self-employment are becoming increasingly commonplace in the cockpits of aircraft. To boot, young and inexperienced pilots are entering schemes called pay-to-fly (P2F) on revenue-earning flights. There is an onus on politicians to be up to speed on such developments and their deleterious effects on the aviation sector. Equally, there is a responsibility on the media not to be co-opted by industry and to report accurately on such practices. This is in the public interest. For the best part, we have focused on the different employment and business models adopted by two LCCs that are of particular relevance to the Norwegian context, namely Ryanair and Norwegian Air Shuttle (NAS). Clearly, there is a preference for litigation in the legal arena where loopholes make a mockery of national legal systems. This is especially the case with Ryanair, and the Cocca case is demonstrable of this. This case can also help explain Ryanair's departure from Rygge airport. More recently there is evidence that NAS is becoming just as inclined to challenge, what might hitherto have been taken as granted, in a courtroom be it in Norway or further afield. In terms of business models, there is a marked difference between the two LCCs. For instance, NAS has created a number of subsidiaries (e.g. Norwegian UK). Since, May 2013, Norwegian has entered the long-haul market to Asia and the U.S. and has created two subsidiaries, Norwegian Long Haul (NLH) and Norwegian Air International (NAI), registered in Norway and Ireland, and with Norwegian and Irish AOCs, respectively. The decision to register NAI in Ireland has been the source of controversy, which is exemplified by the unprecedented delay in the U.S. DOT granting NAI a foreign carriers permit. The principal reason for this is that there is a genuine concern that NAI will operate trans-Atlantic flights with 'crews of convenience' from Asia. NAI deny any such intentions. Ryanair's corporate structure, on the other hand, is less fragmented; however, the Irish airline has a clear preference for the use of secondary airports, the use of which have been central to its competitive business strategy. This has put airports in direct competition with one another with, at times, perverse outcomes. In doing so, Ryanair seeks to extract concessions from airports. Negotiations take place under the threat of severe service reduction or even complete base abandonment. Furthermore, it is not unusual for such negotiations to be conducted in the public realm. Ryanair has become synonymous with publicity stunts in a bid to build their brand or strengthen their bargaining hand. The Rygge debacle is emblematic of such antics. While it is possible to discern variations between different airlines with regard to employment models vis-à-vis pilots there is a degree of commonality in consequential terms. The question is whether a culture of safety, integral to the aviation sector, is being replaced by a culture of fear? By removing any semblance of security, through employment legislation or trade union membership, a pilot's future employment is at the whim of the airline bosses. In such an environment, pilots are reluctant to raise their heads above the parapet for fear of being identified as being a troublemaker. Such a development inevitably impinges on the question of flight safety. To demonstrate the risks pilots run in highlighting safety concerns, we present the case of Captain Coleman. This case is indicative not only of the intimidating environment created through atypical employment, but also how regulatory oversight is compromised. The use of different business and employment models creates procedural ambiguity, which leads to a knowledge gap with regard to airline employees and/or a regulatory gap when it comes to determining with which regulatory agency responsibility actually lies. Individually or accumulatively, such ambiguity negatively affects a culture of safety. In light of these developments in the European aviation industry, a number of recommendations are made which should inform Norway's aviation strategy. These recommendations can be divided into four broad approaches: i) ensuring the continuance of a culture of safety is paramount; ii) addressing regulatory loopholes that facilitate social dumping by clarifying key concepts such as 'operator' and 'home base' is necessary to create a level playing field; iii) when engaging with the ME3s, a European strategy is essential so as to counter a divide and conquer strategy; and iv) increased demand for aviation must be met with a commitment to well-trained pilots with pay-to-fly schemes being prohibited. Naturally, these recommendations require political will. In addition, regulatory agencies, including the tax authorities, must work in close cooperation with each other. Addressing social dumping and regime shopping also requires cross-border action and greater coordination between national regulatory agencies, as well as an enhanced role for organized labour, so as to ensure that regulatory and knowledge gaps are closed. While the success of airlines' decisions are reliant on good timing, such a comfort cannot be afforded to the question of regulatory oversight. Hence, political will and the enactment of rules will not suffice. Coordinated and proactive oversight, both within and between countries, is fundamental.

The article is devoted to the study of human rights protection in the Russian-Ukrainian conflict. The emergence of new human and civil rights and freedoms is always a challenge for the country of their citizenship. Annexation, occupation of Ukrainian territories, military aggression of the Russian Federation (hereinafter - the Russian Federation) forced Ukraine to respond to the problems of Ukrainian citizens affectedby the Russian-Ukrainian conflict. And still the mechanism of legal protection of citizens is not ideal neither from the point of view of the legislation, nor from the point of view of practice. And the problem is not only in the shortcomings of the subjects of such protection, which perform the functions of the state, but also in the conditions in which Ukraine was forced to react (and still reacts) to the blatant violation of the fundamental rights and freedoms of its citizens. Although rights and freedoms operate directly, it cannot be said that there is no need to create a mechanism to protect them. The need for a human rights mechanism grows when rights are violated, which is why this scientific publication is proposed. In addition to the activities of state bodies to protect the rights of citizens, the human rights mechanism includes the struggle of citizens themselves for the implementation of the rights and freedoms granted to them by law. Every citizen should be able to freely choose how to protect their violated rights. At the same time, he must be sure that the state guarantees equal opportunities to use these methods of protection. This is, first of all, a challenge to the state itself to keep the defense, to restrain military aggression and at the same time to protect the rights and freedoms of its citizens. Otherwise, Ukraine's desire for democracy, legality, freedom, equality, humanism, and the rule of law, expressed in constitutional norms and principles, will remain only a declaration of intent. This paper analyzes state protection as the main protection of individual rights by public authorities. The Verkhovna Rada of Ukraine (hereinafter - the Verkhovna Rada). The representative nature of the parliament is that this body is an expression of the interests and will of the people, which consists of the entire population of the state. Hence the designation of parliament as a peoples (national) representation. For the system of peoples representation to function, it is necessary for deputies to reflect the political moods and interests of the country; they must be guided by her will. It is established that the representative function of the Verkhovna Rada of Ukraine is carried out through the implementation of a number of representative powers, which, in particular, include the definition of the principles of domestic and foreign policy. The Verkhovna Rada was one of the first to respond legislatively to the aggressive actions of the Russian Federation by adopting a number of regulations aimed at protecting state sovereignty, human and civil rights and freedoms. It is analyzed that the political direction of the Verkhovna Rada of Ukraine aims to: democratize political relations, improve the institutions of the political system, ensure effective management of social and state processes, increase political awareness and legal culture of society, create conditions necessary for human rights and freedoms and citizen, etc. So, in this article we addressed the issue of the national idea and asked who should be its main guarantor. The only answer is the President of Ukraine. Moreover, it is the President of Ukraine (and now it is not about the name, but about the position) who must develop the bill «About the national idea of Ukraine» and submit it to an all-Ukrainian referendum. As for the content of the national idea itself, in our opinion, it was formed based on the realities of today and, no matter how primitive it may sound, it should be the independence of Ukraine. According to the results of the study, even if we hope that the armed conflict with the Russian Federation will end, in the practical sense the task of restoring Ukrainian independence will remain for years, and in theory - without independence we can not talk about national unity or further development, nor about an effective mechanism of legal protectionof its citizens. And the paradox is that, having gained state independence, the national idea enters a new phase -development, development, the course of which Ukraine has been actively pursuing in recent years. And now we need to regain independence. Thus, the ultimate goal of a democratic state governed by the rule of law is to ensure the rights and freedoms of man and citizen. The article states that the social conditionality of achieving this goal is inextricably linked with the obligation of the state to create a system of protection of rights and freedoms, as well as to establish clear legal procedures for such protection. Ukraine needs new progressive projects. ; Статтю присвячено дослідженню засобів захисту прав людини в умовах російсько-українського конфлікту. Поява нових прав та свобод людини і громадянина завжди є викликом для країни їх громадянства. Анексія, окупація українських територій, військова агресія Російської Федерації змусили Україну реагувати на проблеми громадян України, що постраждали внаслідок російсько-українського конфлікту. І досі механізм правового захисту громадян не є ідеальним ні з погляду законодавства, ні з погляду практики. І проблема не лише у недоліках діяльності суб'єктів такого захисту, що виконують функції держави, а й у тих умовах, у яких Україна змушена була реагувати (і реагує досі) на зухвале порушення основоположних прав та свобод її громадян. Хоча права і свободи діють безпосередньо, не можна говорити про те, що не потрібно створювати механізм для їх захисту. Потреба в правозахис-ному механізмі зростає, коли права порушуються, саме тому запропоновано дану наукову публікацію. Окрім діяльності органів держави щодо захисту прав громадян, правозахис-ний механізм включає у себе боротьбу самих громадян за втілення в життя наданих їм законодавством прав та свобод. Кожен громадянин повинен мати можливість вільно вибрати спосіб захисту своїх порушених прав. При цьому він повинен бути впевнений у тому, що держава гарантує рівну можливість скористатися цими способами захисту. Це є, в першу чергу, і викликом самій державі тримати оборону, стримувати військову агресію та водночас здійснювати захист прав та свобод своїх громадян. В іншому разі прагнення України до демократії, законності, свободи, рівності, гуманізму, правової держави, виражене в конституційних нормах і принципах, залишиться лише декларацією про наміри. У цій роботі аналізується державний захист як основний захист прав особи органами публічної влади. Верховна Рада України (далі -ВРУ). Представницький характер парламенту полягає у тому, щоцей орган є виразником інтересів та волі народу, який складається з усієї сукупності громадян держави. Звідси - позначення парламенту як народного (національного) представництва. Для функціонування системи народного представництва необхідно, щоб депутати відображали політичні настрої та інтереси країни; вони мають керуватися її волею. Установлено, що представницька функція ВРУ здійснюється через реалізацію низки представницьких повноважень, до яких, зокрема, належить і визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики. ВРУ одна з перших законодавчо від-реагувала на загарбницькі дії з боку РФ, прийнявши низку нормативних актів, спрямованих на захист державного суверенітету, прав та свобод людини і громадянина. Проаналізовано, що політичний напрям діяльності Верховної Ради України має на меті: демократизацію політичних відносин, удосконалення інститутів політичної системи, забезпечення ефективного управління суспільними та державними процесами, підвищення рівня політичної свідомості та правової культури суспільства, створення умов, необхідних для реалізації прав і свобод людини та громадянина, тощо. Отже, у цій статті звернулися до питання національної ідеї і задалися питанням, хто повинен стати її головним гарантом. Відповідь єдина - Президент України. Більше того, саме Президент України (і йдеться зараз не про прізвище, а про посаду) повинен розробити законопроєкт «Про національну ідею України» та винести його на всеукраїнський референдум. Щодо змісту самої національної ідеї, то, на нашу думку, вона сформувалася виходячи із реалій сьогодення, і, як би примітивно це не звучало, це має бути незалежність України. За результатами дослідження констатовано, що навіть якщо сподіватися, що збройний конфлікт із Російською Федерацією завершиться, то в практичному сенсі на роки ще залишиться завдання з відновлення української незалежності, а в теоретичному - без незалежності ми не можемо говорити ні про національну єдність, ні про подальший розвиток, ні про дієвий механізм правового захисту своїх громадян. І парадокс у тому, що, здобувши державну незалежність, національна ідея переходить у нову фазу - розбудови, розвитку, курс на що останніми роками активно веде Україна. А зараз нам знову потрібно відвойовувати незалежність. Таким чином, кінцева мета діяльності демократичної правової держави полягає у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. У статті встановлено: соціальна зумовленість досягнення цієї мети нерозривно пов'язана з обов'язком держави створювати систему захисту прав і свобод, а також установлювати чіткі юридичні процедури такого захисту. Україні потрібні нові проєкти прогресивної спрямованості.

In 1929 there was launched an all-Union public campaign to discuss the prospects for the development of Soviet urban planning, known as the Socialist Settlement Discussion, in the USSR. Its main participants were not only the leading architects and urban planners of the time, but also the highest party and state figures. Under the influence of the urban development ideas arose during the discussion on the problems of socialist displacement, Ukrainian constructive architects have developed master plans for the reconstruction and expansion of residential infrastructure of two industrial centers – Kharkiv and Zaporizhzhia. However, the construction projects of "Great Zaporizhzhia" and "New Kharkiv" by I. Malozemov, P. Khaustov and P. Aloshyn were not fully realised as their planning decisions undercut the basic provisions of the existing urban planning policy of the Stalinist leadership. There appeared the idea that the plans of "New Kharkiv" and "Great Zaporizhzhia" by Ukrainian architects were the implementation of author's view of the ideal model of a socialist town. Based on the leading ideas of the Soviet avant-garde, the project authors proposed an original architectural and planning concept of development that had nothing to do with the urban planning experience of previous times. However, these architectural proposals were irrelevant in the USSR in the late 1920's. In the context of Stalin's industrialization, the party apparatus attached secondary importance to housing. As a result, large-scale projects of "New Kharkiv" and "Great Zaporizhzhia" were declared "false". Methodology. In the article we have used the historical and genetic method to determine the genesis of the concept of linear development, to find out the origin of the idea of a housing estate and to reveal the circumstances of the idea of unification of urban infrastructure, embodied by Ukrainian avant-gardists in architectural and planning decisions of "New Kharkiv" and "Great Zaporizhzhia" projects. The comparative method made it possible to determine the inconsistency of the content of the idealistic views of the Soviet constructors with the real essence of Stalin's urban policy. Thanks to the historical and systematic method, we have understood that the objects of urban infrastructure planned in the "New Kharkiv" and "Great Zaporizhzhia" projects had to enter into functional interaction, forming a single urban mechanism.Summary. The beginning of the 20s of the XX century was marked by the emergence of interesting scientific, artistic, architectural projects both in the history of Ukraine and in the history of the whole Soviet Union. The euphoria of belief in creating a "new" world, building a "just" society for the representatives of all social strata characterized the general sentiment and inspired intellectuals and artists to seek creative work. However, the period of "flirting" of Soviet authorities with the elites was short. Its authoritarian nature, with its actualization to the militarization of the country, left no room for creative initiative and development of individuality. At the beginning of the first five-year schedule, the government decided to abandon the massive construction of comfortable housing for workers. All resources were planned to focus on the construction of heavy industry facilities. Therefore, futuristic projects of "New Kharkiv" and "Great Zaporizhzhia" were rejected because of their inconsistency with the true state urbanistic doctrine of the industrialization period. ; У 1929 р. в СРСР розгорнулася всесоюзна публічна кампанія з обговорення перспектив розвитку радянського містобудування, відома як дискусія про соціалістичне розселення. Ії основними учасниками стали не лише тогочасні провідні архітектори та містобудівники, а й вищі партійні і державні діячі. Під впливом утопічних містобудівних ідей, які виникли у ході дискусії щодо проблем соціалістичного розселення, українські архітектори-конструктивісти здійснили розробку генеральних планів реконструкції і розширення житлової інфраструктури двох промислових центрів – Харкова та Запоріжжя. Однак, конструктивістські проекти «Великого Запоріжжя» і «Нового Харкова» запропоновані І. Малоземовим, П. Хаустовим та П. Альошиним не були реалізовані у повному обсязі, оскільки характер їх планувальних рішень йшов врозріз із базовими положенням реальної містобудівної політики сталінського керівництва.Висловлюється думка, що створені українськими зодчими плани «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя» були втіленням авторського бачення зразкової моделі соціалістичного міста. На основі провідних ідей радянського авангарду, автори проектів запропонували оригінальну архітектурно-планувальну концепцію забудови, яка не мала нічого спільного із містобудівним досвідом попередніх часів. Однак ці архітектурні пропозиції виявилися не актуальними в СРСР наприкінці 1920-х рр. В умовах сталінської індустріалізації партійний апарат надавав житловому будівництву другорядного значення. Як наслідок, масштабні проекти «Нового Харкова» та «Великого Запоріжжя» було визнано «помилковими». Методологія: у статті було застосовано історико-генетичний метод для визначення генезису концепції лінійної забудови, з'ясування походження ідеї житлового комбінату та розкриття обставин виникнення задуму уніфікації міської інфраструктури, втілених українськими авангардистами у архітектурно-планувальних рішеннях проектів «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя». Компаративний метод дозволив визначити невідповідність змісту ідеалістичних поглядів радянських конструктивістів реальній суті сталінської урбаністичної політики. Завдяки історико-системному методу вдалося дійти розуміння, що заплановані у проектах «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя» об'єкти міської інфраструктури повинні були вступати у функціональну взаємодію, утворюючи єдиний урбаністичний механізм.Висновки. Початок 20-х рр. ХХ ст. в історії радянської України, так і в цілому Радянського Союзу, позначився появою цікавих наукових, мистецьких, архітектурних проектів. Ейфорія від віри у створення «нового» світу, побудови «справедливого» суспільства для представників всіх соціальних верств характеризувала загальні настрої та надихала інтелектуалів й митців на творчі пошуки. Проте, період «загравання» радянської влади з елітами був нетривалим. Її авторитарна сутність, з актуалізацією на мілітаризацію країни, не залишала простору для творчої ініціативи та розвитку індивідуальності. На початку першої п'ятирічки у владних кулуарах було прийнято рішення про відмову від масового спорудження комфортного житла для робітників. Усі ресурси планувалося зосередити на будівництві об'єктів важкої промисловості. Тому футуристичні проекти «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя» були відхилені через їх невідповідність істинній державній урбаністичній доктрині періоду індустріалізації. ; W 1929 r. w ZSRR rozpoczęła się ogólnonarodowa kampania publiczna, mająca na celu omówienie perspektyw rozwoju radzieckiej urbanistyki, znana jako dyskusja na temat zasiedlenia socjalistycznego. Jego głównymi uczestnikami byli nie tylko prowadzący architekci i urbaniści tamtych czasów, ale także wyżsi partyjni i państwowi działacze. Pod wpływem utopijnych pomysłów urbanistycznych, które pojawiły się podczas dyskusji o problemach socjalistycznego zasiedlenia, ukraińscy architekci-konstruktywiści opracowali generalne plany przebudowy i rozbudowy infrastruktury mieszkaniowej dwóch ośrodków przemysłowych – Charkowa i Zaporoża. Jednak projekty konstruktywne "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa" zaproponowane przez I. Malozemowa, P. Haustowa i P. Aloszyna nie zostały w całości zrealizowane, ponieważ charakter ich planowych decyzji był sprzeczny z podstawowymi przepisami w zakresie faktycznego planowania miasta według Stalińskiego kierownictwa.Istnieje taka opinia, że plany "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa", stworzone przez ukraińskich architektów, były przejawem autorskiej wizji wzorowego modelu miasta socjalistycznego. W oparciu o wiodące idee radzieckiej awangardy autorzy projektów zaproponowali oryginalną koncepcję architektoniczno-planistycznej zabudowy, która nie miała nic wspólnego z doświadczeniem urbanistycznym z poprzednich czasów. Te propozycje architektoniczne nie były jednak aktualne w ZSRR pod koniec lat 20. XX w. W kontekście industrializacji Stalina aparat partyjny przywiązywał drugorzędne znaczenie do mieszkalnictwa. W rezultacie ogromne projekty "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa" okazały się "pomyłkowe".Metodologia. W artykule wykorzystano metodę historyczno-genetyczną, aby ustalić genezę koncepcji zabudowy liniowej, poznać genezę idei kompleksu mieszkalnego i ujawnić warunki pojawienia idei unifikacji infrastruktury miejskiej, zawarte ukraińskimi awangardzistami w ich decyzjach architektonicznych i planowych podczas projektów "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa". Metoda porównawcza pozwoliła ustalić rozbieżności treści idealistycznych poglądów radzieckich konstruktywistów z realną istotą polityki urbanistycznej Stalina. Dzięki metodzie historyczno-systematycznej udało się zrozumieć, że planowane obiekty projektów "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa", należące do infrastruktury miejskiej, miały wchodzić w interakcję funkcjonalną, tworząc jedyny mechanizm miejski.Wnioski.Początek lat 20. XX wieku. w historii radzieckiej Ukrainy i całego Związku Radzieckiego, odznaczał się pojawieniem interesujących projektów naukowych, artystycznych i architektonicznych. Euforia od wiary w stworzenie "nowego" świata, budowanie "sprawiedliwego" społeczeństwa dla przedstawicieli wszystkich warstw socjalnych charakteryzowała ogólne nastroje i inspirowała intelektualistów i artystów do twórczych poszukiwań. Okres "flirtowania" władzy radyieckiej z elitą był jednak krótki. Jej autorytarny charakter, z aktualizacją do militaryzacji kraju, nie pozostawiał miejsca na kreatywną inicjatywę i rozwój osobisty. Na początku pierwszej "pięciolatki" za władczymi kulisami rząd postanowił porzucić masową budowę wygodnych mieszkań dla pracowników. Wszystkie zasoby zaplanowano skierować na budowę obiektów przemysłu ciężkiego. W rezultacie futurystyczne projekty "Wielkiego Zaporoża" i "Nowego Charkowa" zostały odrzucone z powodu ich niezgodności z prawdziwą państwową doktryną urbanistyczną okresu industrializacji

The purpose of the article is to discuss punishments of kürek, i.e., penal servitude on the galleys, and forced labor at the Imperial Arsenal (Tersâne-i Amire), imposed on Jewish men by kadis and Ottoman governors during the 16th-19th centuries in the Ottoman Empire. The kürek (lit. "oar") punishment was inflicted for serious crimes, e.g., adultery, heresy, prostitution, and coin-clipping, as well as other grave offenses for which the Shari'ah/Kanon prescribed the death penalty. At times it was also administered for lesser crimes. We learn that this punishment was administered particularly when the Ottoman navy needed more working hands, mainly after the Battle of Lepanto in October 1571 and during the campaign for the conquest of Crete in the 1660s. This punishment was meted out mainly to Jewish offenders from Istanbul and Izmir. The article discusses the execution of these punishments in light of many sources and draws conclusions in the light of extensive research literature. It devotes extensive discussion to the attitude of Jewish leaders, Jewish courts of law and individual Jews to these penalties both in theory and in practice. ; Ariel University, Israel ; leama@ariel.ac.il ; 421 ; 1 ; 442 ; ABCFM (American Board of Commissioners of Foreign Mission) Annual Report, Boston 1810-1918. ; Abarham ben Avigdor R., Zachor le-avraham, Responsa, Istanbul 1827. ; Barnai J., Izmir, hamarah shel eropa (Smyrna, the Microcosmos of Europe), Jerusalem 2014. ; Bashan E., Sheviya u-pedut bayam hatichon, 1391-1830 (Captivity and Ransom in Mediterranean Jewish Society (1391-1830), Ramat Gan 1980. ; Bashan E., Mehkerei eliezer (Eliezer's researches), Lod 2007. ; Benayahu M., Hayachasim bein yehudei Yavan ve-Italia (Relations Between Greek and Italian Jewry), Tel Aviv 1980. ; Benayahu M., 'Igeret hasofer rabbi Abraham Hassan me-salonika', Sefunot 11 (1971-1977). ; Benbeneste R.H., Keneset hagedola, Hoshen Mishpat, Izmir 1731. ; Benbeneste R.M., Penei Moshe, Responsa, 3, Istanbul 1719. ; Ben-Na'eh Y., Jews in the Realm of the Sultans, Tubingen 2008. ; Bornstein-Makovetsky L., Adultery and Punishment among Jews in the Ottoman Empire, "JLAS" 2014, no 25. ; Bornstein-Makovetsky L., Extramarital Relations among Jews in the Ottoman Empire, "Miscellanea Historico Iuridica" 2014, vol. 13, no 2. ; Bornstein-Makovetsky L., Ottoman and Jewish Authorities Facing Issues of Prostitution and Adultery: 1700-1900, "International Journal of the Jurisprudent of the Family" 2013, no 4. ; Bornstein-Makovetsky L., Protestant Missionaries to the Communities of Istanbul, Salonika and Izmir, Istanbul 2019. ; Bornstein-Makovetsky L., Blood Money and Retaliation in Criminal Law in the Ottoman Empire in the Sixteenth and Seventeenth Centuries as Found in Jewish Society, in Fleishman (Joseph), ed., "The Jewish Law Association" 2008, no 18. ; Bosworth C. E., 'Ḳi̊z', [in:] he Encyclopaedia of Islam, New edition, V, eds. C. Bosworth, E. van Donzel, B. Lewis, C. Pellat, Leiden 1986. ; Di Boton M., Responsa, Izmir, Gabai 1660. ; Brewer J., A Residence at Constantinople in the Year 1827 with Notes to the Present Time, second edition, New Haven 1830. ; Cohen A., Pikali E., Yehudim be-bet hamishpat hamuslemi ba-me'ah ha-shesh esre (Jews in the Muslim Court of Jerusalem in the 16th century: Society, Economic and Organization), Jerusalem 1993. ; Cohen A., Pikali E., Yehudim be-bet hamishpat hamuslemi ba-me'ah ha-sheva esre (Jews in the Muslim Court of Jerusalem in the 17th century: Society, Economic and Organization), Jerusalem 2010. ; Crecelius D., Recruiting Egyptian Oarsmen for Ottoman Ships in the Late Sixteenth and Early Seventeenth Centuries, "Annales islamigique" 2014, vol. 48, no 2. ; De Medina R.S., Rashdam, Responsa, Lvov, Balaban 1862. ; De Toledo R.E., Mishnat rabbi eliezer, Vol 2, Izmir 1872. ; Faroqhi S., The Millers and Bakers of Istanbul (1750-1840), in Idem and Deguilhem R. (eds.), Craft and Craftsmen of the Middle East, London 2005. ; FO – National Archives, Foreign Office Archives, London 78/4; 78/109. ; Galanté A., Histoire des Juifs de Turquie, 7, Istanbul 1980. ; Goldmann I., The Life and Times of Rabbi David ibn Abi Zimra, New York 1970. ; Grunbaum P., Les Juifs d'Orient, "REJ" 1983, vol. 28. ; Grunhaus N., Ha-misuy ba-qheilah ha-yeudit be-Izmir ba-me'ot ha-sheva ve- ha- shemone esre (The Taxation of Izmir's Jewish Community in the 17th and 18th Centuries), Tel Aviv 1997. ; Hacker J.R., Jewish Autonomy in the Ottoman Empire – Its Scope and Limits: Jewish Courts from the Sixteenth to the Eighteenth Centuries, [in:] The Jews of the Ottoman Empire, ed. A. Levy, Princeton 1994. ; Hartley J., Researches in Greece and the Levant, London 1831. ; Hathaway J., The Chief Eunuch of the Ottoman Harem, From African Slave to Power-Broker, Cambridge 2018. ; Heyd U., Studies in Old Criminal Law, ed. V.L.Ménage, Oxford 1973. ; Heyd U., Alilot dam beturkiya bame'ot hachamesh esre ve-ha-shesh esre (Blood Libels in Turkey in the Fifteenth and Sixteenth Centuries), "Sefunot" 1961, vol. 5. ; Imber C., The Ottoman Empire, 1300-1650, London 2002. ; Imber C., The Navy of Suleyman the Magnificent, "Archivum Ottomanicum" 1980, vol. 6. ; Imber C., Studies in Ottoman History and Law, Istanbul 1996. ; Israel R.M., Mas'et moshe, Responsa, 2, Istanbul 1835. ; Isaac b. David R., Diverei emet, Responsa, Istanbul 1760. ; The Jewish Expositor and the Friends of Israel, 12 (1827); 14 (1829). ; Kalderon A.E., Turkish Jews of Istanbul and Missionary Activities during the Reign of Mahmud II, "Turcica" 1991, vol. 14. ; Lewis B., 'al-Ḥaramayn', The Encyclopaedia of Islam, New edition, [in:] B. Lewis, V.L. Ménage, C. Pellat, J. Schacht, 3, Leiden 1971. ; Lewis B., The Privilege Granted by Meḥmed II to His Physician, "Bulletin of the School of Oriental and African Studies" 1952, vol. 14, no 3. ; Marcus S., Misei haqehila u-pinkas ha-aricha be-rodos (Communal Taxation and the Municipal Ledger- Book of Rhodes), "Sefunot" 1956, vol. 1. ; Melamed R.M., Mishpat tzedek, Responsa, 2, Salonika 1795. ; The Missionary Herald at Home and Abroad, American Board of Foreign Missions (Boston: ABCFM Press, 1821-1951). ; Moda'i R.H., Tiv gitin, Responsa, Jerusalem 1875. ; Moda'i R.H., Haim le-olam, 2, Izmir 1879. ; Occident – The Jewish and American Jewish Advocate, Philadelphia, 1843-69. ; Panzac D., La Marine ottomane: de l'apogée à la chute de l'Empire, 1572-1923, Paris 2009. ; Panzac D., The Manning of the Ottoman Navy in the Heyday of Sail (1660-1850), [in:] Arming the State: Military Conscription in the Middle East and Central Asia, ed. E.J. Zürcher, 1775-1925, London 1999. ; Peirce L., Morality Tales: Law and Gender in the Ottoman Court of Aintab, Berkeley and Los Angeles 2003. ; Peters R., Crime and Punishment in Islamic Law: Theory and Practice from the Sixteenth to the Twenty-first Century, Cambridge 2005. ; Refik, A., Onunc u asr-i hicride Istanbul hayati (1495- 1591), 1, Istanbul 1933. ; Rivlin B., Rhodes, [in:] Pinkas Hakehiolt, Yavan (Encyclopedia of Jewish Communities from their Foundation till After the Holocaust, Greece), ed. B. Rivlin, Jerusalem 1998. ; Rozen, M., The Mediterranean in the Seventeenth Century: Captives, Pirates and Ransomers, Palermo 2016. ; Rycaut P., The History of the Turkish Empire from 1623-1677, second edition, London 1680. ; Sariyannis M., Prostitution in Ottoman Istanbul Late Sixteenth - Early Eighteenth Century, "Turcica" 2008, vol. 40. ; Scholem G., Sabbatai Sevi: The Mystical Messiah, 1626-1676, London 1973. ; Semerdjian E., 'Off the Straight Path': Illicit Sex, Law, and Community in Ottoman Aleppo, Syracuse 2008. ; Shefer Mossensohn M., Medical Treatment in the Ottoman Navy in the Early Modern Period, "Journal of the Economic and Social History of the Orient" 2007, vol. 50, no 4. ; Smiley W., From Slaves to Prisoners of War, The Ottoman Empire, Russia, and International Law, Oxford 2018. ; SP (State Papers), London, 105-212. ; Tamar D., Mehkarim betoldot eretz Israel ve-artzot ha-mizrach (Studies in the History of the Jewish People in Eretz Israel and in the East Countries), Jerusalem 1982. ; Tarsa R.H.S., Haim shena'im, Responsa, Izmir 1861. ; Toraman C., Güvemli B., Bayramoglu F., Imperial shipyard (Tersane-i amire) in the Ottoman Empire in 17th Century: Management and Accounting, "Revista Española de Historia de la Contabilidad" 2010, no 13. ; Tuğ A., Politics of Honor in Ottoman Anatolia: Sexual Violence and Socio-Legal Surveillance in the Eighteenth Century, Leiden 2017. ; Werblowsky R.J.Z., Lehman M.R., Galut Sefarad be-izmir: ke-chamishim shana acharei me'ora'ot Shabetai Sevi, [in:] Exile and Diaspora, Studies in the History of the Jewish People Presented to Haim Beinart on the Occasion of His Seventieth Birthday, eds. A. Mirsky et al, Jerusalem 1988. ; Yildirim O., The Battle of Lepanto and Its Impact on Ottoman History and Historiography, "Mediterraneo in armi" 2007, secc. XV-XVIII, vol. 2. ; Zarinebaf F., Crime and Punishment in Istanbul: 1700–1800, Berkeley and Los Angeles 2010. ; 19

The main aim of the present article is to suggest the usefulness of a modern national security approach to analyze Latin American organized crime. This approach should transcend traditional public security perspectives to also incorporate broad and multi-causal explanations. The internal structure of the article includes an introduction, a main body and brief conclusions. First, from the point of view of citizen security, we will check some topics related to Latin American organized crime, focusing on three factors that increase and expand crime. Then we will analyze the current National Security concept, as a useful tool to be employed in the fight against this transnational threat. Finally, we will make a brief description of three regional cases where a modern national security perspective includes, as a relevant problem, organized crime. The article is particularly relevant since the dimension reached by organized crime in Latin America is a cause for concern, particularly in its most relevant manifestation: drug trafficking. This is a highly complex process that includes the cultivation, manufacture, trafficking, wholesale and retail sales to final customers of illicit substances. Although there is a large bibliography that shows the size and complexity of this threat, its direct impact on the high levels of different types of violence should be highlighted. Governments are making great efforts to neutralize this situation. Five years ago, the InterAmerican Development Bank reported that each year Latin American nations spend more than three percent of their Gross Domestic Product fighting against organized crime. But all those efforts have not yielded the expected results, as the Organization of American States concluded. The regional institution believes that without structural changes in current strategies against illegal drug trafficking, the general situation of the hemisphere will be worse in the medium term. From this point of view, considering not only the complexity of the threat but also the poor results obtained in the fight against it, our proposal is to make a new approach to the issue, from a modern conception of national security. This conception must include the traditional perspectives of public security, and also broader approaches linked to citizen security. Public security is a service provided by the state and basically refers to the prevention and suppression of crime, preserving and ensuring public order. Citizen security, on the other hand, has a direct link with the exercise of duties and rights, and social cohesion. In Latin America, the closest antecedent to current citizen security is the concept of "multidimensional security," which was approved by the Organization of American States in 2003. Another antecedent is the concept of "human security," which was conceived by the United Nations Development Program in 1994. In terms of citizen security, insecurity and crime are not the effect of a single cause. Instead, they are the consequence of a combination of several factors (for example, dysfunctional families, social exclusion, environmental degradation, etc.). Citizen security proposes to combat them by applying public policies that include and articulate measures aimed at improving the social, political and economic situation. A focus on organized crime in Latin America from the perspective of citizen security helps us to obtain a holistic framework on this topic, and to detect "key facilitators". In this sense, there are three main factors that show a direct influence on the spread and worsening of organized crime in Latin America. These factors are not limited to the level of public security, reaching the wide sphere of citizen security, and they are corruption, impunity and state weakness. In a context of state weakness and insufficient "culture of legality", the public sector not only shows high permeability to criminal influence, but also tries to secure contacts and consolidate communication channels with illegal actors, closing covert agreements with them. This is the so-called "gray zone policy". In this kind of model of coexistence and interaction between legal institutions and criminal organizations, the latter helps the former to guarantee political control and stability. At the same time, legitimacy, impunity and even prestige are obtained in the political and social circles. Impunity, which means "crime without punishment", is another important factor in the rise of organized crime in Latin America. It shows a direct link with other facilitators, especially corruption. Impunity has a direct influence on the perception of illegality and erodes citizens' trust in legal institutions and authorities. Finally, the fragility of the state is another key factor strongly related to the increase of organized crime in Latin America, because illegal groups take advantage of every failure linked to governance. Perhaps the most common manifestation of the link between state fragility and organized crime is related to the state's inability to effectively control its territory. The specialist bibliography refers to these places as "stateless" or "black hole" sectors. This failure helps to consolidate the illegal actor, who becomes a "de facto" local political authority, deploying his activities in a highly autonomous way. Some investigations based on cases from Mexico and Brazil show that organized crime acts in this way not because it is concerned about people's well-being, but because it is a tool for social domination and, ultimately, for the accumulation of power. As already mentioned, a modern conception of National Security could be an effective instrument to combat this transnational threat in Latin America. It allows the traditional perspectives of public security to be articulated with broader approaches to citizen security that focus on corruption, impunity and the fragility of the state. Today, national security includes a comprehensive approach to heterogeneous threats and risks and can be applied in the fight against organized crime. The case of Spain confirms this statement. However, the success of this proposal is conditioned by the current perception of national security in the region and its evolution in the last forty years regarding the so-called "Doctrina de la Seguridad Nacional" (Doctrine of National Security). This concept refers to a kind of directive that was adopted by several Latin American governments, most of them authoritarian regimes, during the Cold War. In recent years, there have been serious attempts to consolidate this modern approach in Latin America. In this sense, new laws and doctrines were implemented in Mexico, Guatemala and Argentina, with full respect for individual liberties and human rights. In those three countries, the state ratified its commitment to combat organized crime, and the topic was included in its national security documents. The viability of these attempts in Latin America, and other initiatives that may be implemented in the future, are strongly conditioned by two factors: a real and true commitment by political elites to fight organized crime, and the definitive closure of the anachronistic Doctrina de la Seguridad Nacional, associated with the Cold War era. ; En el actual panorama de seguridad latinoamericano adquiere particular relevancia la criminalidad organizada, con un nítido correlato de violencia. Para enfrentar con eficacia esta situación, las naciones de la región han realizado importantes esfuerzos, que hasta hoy no ha arrojado los resultados esperados, de acuerdo a la propia Organización de Estados Americanos.El objetivo del presente trabajo consiste en plantear la utilidad que puede reportar un moderno enfoque de seguridad nacional, amplio y abarcativo, para realizar un abordaje integral al flagelo de la criminalidad en la región. Ese enfoque debe trascender las perspectivas tradicionales de seguridad pública, que enfatizan en la prevención y represión del delito, para incluir además lecturas multicausales más amplias, propias de la seguridad ciudadana. El punto de vista de la seguridad ciudadana permite detectar tres factores de clara incidencia directa en la difusión y profundización de la criminalidad organizada en América Latina: la corrupción, la impunidad y la fragilidad estatal con insuficiente gobernabilidad.Nuestro análisis sostiene que en América Latina es posible adoptar una concepción de seguridad nacional moderna y dinámica, lejos de la controvertida Doctrina de la Seguridad Nacional de la Guerra Fría. Esa concepción debe reconocer la heterogeneidad de amenazas y riesgos contemporáneos, y que combine seguridad pública y seguridad ciudadana en la lucha contra el crimen organizado. Argentina, Guatemala y México son ejemplos de la adopción de modernos enfoques de este tipo, perfectamente compatibles con la vigencia del sistema democrático y el respeto a los derechos humanos.El artículo se estructura en una introducción, un desarrollo dividido en tres partes, y unas breves conclusiones. En el desarrollo, primero se revisarán algunas cuestiones atinentes a la criminalidad latinoamericana, identificando tres elementos que inciden en su crecimiento y expansión, y que son abordables desde una perspectiva de seguridad ciudadana. Luego se describirán los límites y contenidos del moderno concepto seguridad nacional, señalando que sus alcances pueden incluir el combate al crimen organizado. En tercer lugar, identificaremos y describiremos someramente tres casos de aplicación en América Latina de una concepción moderna de seguridad nacional que incluyen, dentro de sus áreas de incumbencia, a la criminalidad organizada.

[spa] El presente trabajo de investigación, presentado como Tesis Doctoral, bajo el título de "Las acciones de indemnización por infracción de las normas de competencia. Especial consideración a la Directiva 2014/104/CE", centra su atención en el complejo análisis de la tutela sustantiva y procesal del Derecho de la competencia, con especial referencia a los problemas teóricos y prácticos que se plantean, tanto en sede administrativa como jurisdiccional, en orden al ejercicio de las acciones civiles de reparación de los daños y perjuicios que pudieren derivar de los ilícitos antitrust. Tras analizar la conceptualización de la competencia y del Derecho de la competencia, así como su triple dimensión constitucional (institucional, subjetiva y social), se enfrenta la compleja traslación del public enforcement y del private enforcement al ámbito propio del Derecho Procesal. Desde la óptica de la dependencia recíproca entre el Derecho Mercantil y el Derecho Procesal se examinan tanto la regulación antitrust del ordenamiento jurídico estadounidense (rule of reason, per se rule y quick look rule; la persecución de los ilícitos antitrust a cargo de la Antitrust Division; los leniency programs; la interposición de las antitrust damages actions; la legitimación y la construcción de la antitrust injury; la indirect purchaser rule; la passing-on defense; los trebles damages; la institución del discovery; las class actions; y las motions to dismiss y motions to summary judgement); como aquella otra que es propia, por influencia de la Directiva 2014/104/UE, de un largo proceso de armonización, positiva y de mínimos, de las normas de los diferentes Estados miembros de la Unión Europea relativas al Derecho de la competencia, tanto en su vertiente sustantiva como procesal. Finalmente, desde la perspectiva de la transposición a nuestro ordenamiento jurídico de la Directiva europea de daños, que ha tenido lugar mediante el Real Decreto-ley 9/2017, así como teniendo también presente que no es factible optar por una traslación automática de las soluciones del sistema antitrust norteamericano al ámbito europeo, en especial por lo que hace referencia a aquellos Estados de influencia de civil law; se incorporan, fruto de un amplio y comparado análisis doctrinal y jurisprudencial, relevantes conclusiones acerca, entre otras materias, de su ámbito de aplicación (objetivo, subjetivo y temporal); el derecho al pleno resarcimiento; el régimen de responsabilidad conjunta y solidaria; el plazo para el ejercicio de las acciones de daños; los efectos de las resoluciones de las autoridades administrativas y los órganos jurisdiccionales competentes; la cuantificación de los daños y perjuicios; el nuevo concepto de cártel; las soluciones extrajudiciales en el ámbito del resarcimiento de daños; el régimen de sobrecostes (passing-on); la competencia judicial; la legitimación colectiva y las acciones de clase; las diligencias preliminares; las modalidades de follow-on y stand-alone; la acumulación de acciones; la intervención de terceros; la carga de la prueba; el acceso a las fuentes de prueba; y la coordinación entre procesos judiciales. ; [cat] El present treball d'investigació, presentat com a Tesi Doctoral, amb el títol "Les accions d'indemnització per infracció de les normes de competència. Especial consideració a la Directiva 2014/104/CE", centra la seva atenció a la complexa anàlisi de la tutela substantiva i processal del Dret de la competència, amb especial referència als problemes teòrics i pràctics que es plantegen, tant en seu administrativa com jurisdiccional, vers l'exercici de les accions civils de reparació dels danys i perjudicis que poden derivar-se dels il·lícits antitrust. Un cop analitzada la conceptualització de la competència i del Dret de la competència, així com la seva triple dimensió constitucional (institucional, subjectiva i social), s'afronta la complexa translació del public enforcement i del private enforcement a l'àmbit propi del Dret Processal. Des de l'òptica de la dependència recíproca entre el Dret Mercantil i el Dret Processal s'examinen tant la regulació antitrust de l'ordenament jurídic estatunidenc (rule of reason, per se rule i quick look rule; la persecució dels il·lícits antitrust a càrrec de l'Antitrust Division; els leniency programs; la interposició de les antitrust damages actions; la legitimació i la construcció de l'antitrust injury; la indirect purchaser rule; la passing-on defense; els trebles damages; la institució del discovery; les class actions; i les motions to dismiss i motions to summary judgement); com aquella altra que és pròpia, per influència de la Directiva 2014/104/UE, d'un llarg procés d'harmonització, positiva i de mínims, de les normes dels diferents Estats membres de la Unió Europea relatives al Dret de la competència, tant a la seva vessant substantiva com processal. Finalment, des de la perspectiva de la transposició al nostre ordenament jurídic de la Directiva europea de danys, que ha tingut lloc mitjançant el Reial Decret- llei 9/2017, així com també tenint molt present que no és factible optar per una translació automàtica de les solucions del sistema antitrust nord-americà a l'àmbit europeu, en especial quant a aquells Estats d'influència de civil law; s'incorporen, fruit d'una anàlisi doctrinal i jurisprudencial comparada, rellevants conclusions, sobre entre d'altres temes, el seu àmbit d'aplicació (objectiu, subjectiu i temporal); el dret al ple rescabalament; el règim de responsabilitat conjunta i solidària; el termini per a l'exercici de les accions de danys; els efectes de les resolucions de les autoritats administratives i els òrgans jurisdiccionals competents; la quantificació dels danys i perjudicis; el nou concepte de càrtel; les solucions extrajudicials a l'àmbit del rescabalament de danys; el règim de sobre-costos (passing-on); la competència judicial; la legitimació col·lectiva i les accions de classe; les diligències preliminars; les modalitats follow-on i stand-alone; l'acumulació d'accions; la intervenció de tercers; la càrrega de la prova; l'accés a les fonts de prova; i la coordinació entre processos judicials. ; [eng] The present research work, presented as a Doctoral Thesis, under the title "Damages actions for infringements of competition rules. Special consideration to the Directive 2014/104/CE", focuses its attention on the complex analysis of the substantive and procedural protection of Competition Law, with special reference to the theoretical and practical problems that arise, both in the administrative and judicial sphere, with regard to the exercise of civil actions for compensation of damages that may arise from antitrust offences. After analysing the conceptualization of competition and Competition Law, as well as its triple constitutional dimension (institutional, subjective and social), the complex translation of public enforcement and private enforcement to the field of procedural law is faced. From the perspective of the mutual dependence between Business Law and Procedural Law, both the antitrust regulations of the US legal system are examined (rule of reason, per se rule and quick look rule; the prosecution of antitrust offences by the Antitrust Division; leniency programs; the filing of antitrust damages actions; the standing and construction of antitrust injury; the indirect purchaser rule; passing-on defence; treble damages; the institution of discovery; class actions; and motions to dismiss and motions to summary judgement); as well as that which is proper, due to the influence of Directive 2014/104/EU, of a long process of positive and minimal harmonization of the rules of the different Member States of the European Union regarding Competition law, both in its substantive and procedural aspects. Finally, from the perspective of the transposition into our legal system of the European Directive on Damages, which has taken place through Royal Decree- Law 9/2017, as well as bearing in mind that it is not feasible to opt for an automatic transfer of the solutions of the US antitrust system to the European sphere, especially in reference to those States of civil law influence; relevant conclusions about, among other matters, its scope of application (objective, subjective and temporary); the right to full compensation are incorporated as a result of a broad and comparative doctrinal and jurisprudential analysis; the regime of joint and several liability; the time limit for the exercise of actions for damages; the effects of the resolutions of the competent administrative authorities and courts; the quantification of damages; the new concept of cartel; the out-of-court remedies in the field of compensation for damages; the regime of overcharges (passing-on); jurisdiction; collective legitimation and class actions; preliminary proceedings; follow-on and stand-alone modalities; consolidation of actions; intervention of third parties; burden of proof; disclosure of evidence; and coordination between legal proceedings.

Background. Today, an incidence and a mortality of incurable chronic diseases is increasing in the world, growing the relevance of Palliative and Hospice Care (PHC) systems and services creating and developing. The unfavorable medical and demographic situation in Ukraine requires a substantiation and implementation of an affordable, high-quality and effective PHC System that requires of health care providers of all levels involving, interagency and intersectoral coordination and cooperation in the PHC delivery. The purpose was to substantiate the optimal functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine. Materials and methods. Medical statistics, national and international scientific literature, results of sociological research were used in the work; methods of systematic and structural-functional analysis, medical cartography, biblio-semantic, statistical and sociological methods of research were applied in the work. Results. The optimum functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is substantiated, in particular the health care providers involved in specialized PHC providing and their tasks were defined. Conclusions. 1. A medical and social analysis of morbidity and mortality rates and medical and demographic data shows high mortality rate from malignant neoplasms and severe complications of chronic noncommunicable diseases, rapid aging of the population in Ukraine, which determine the high need of the population in PHC. This requires the substantiation and development of an accessible, high-quality and efficient PHC System based on innovative multidisciplinary, interagency and intersectoral approaches, which requires the coordination of the work of institutions that subordinated to different ministries and departments, involvement in PHC providing and social care for palliative patients of health care providers of all levels and social care institutions. 2. A systematic analysis of the PHC worldwide experience in many countries around the world, the recommendations of WHO, the European Association for Palliative Care (EAPC) and other reputable international professional organizations, allows us to propose a three-levels model of PHC System in Ukraine: 1) Palliative care approach or primary PHC; 2) General palliative care; 3) Specialized PHC (hospice or end-of-life care). This was the basis of the developed of the PHC System delivery to the population in Ukraine concept. 3. It is grounded, developed and tested at the level of the innovative components of the functional and organizational model of specialized PHC that based on a patient-family-oriented paradigm, a multidisciplinary, interagency and intersectoral approach at all levels of health care delivery that meets current international standards and norms, to integrate PHC into the Health Care System, the continuity of its delivery, and feedback through the involvement and cooperation of health care providers and social care institutions, public and charitable organizations, patients and their families. 4. The functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is a high-tech, highly professional component of the Healthcare System, which requires modern high-tech equipment and effective medicines, special professional training and continuous professional development and motivation of the staff, appropriate legal framework and, of course, proper financial and political support of the Government of Ukraine, regional and local authorities and the interest and support of the whole society. ; Актуальность. Сегодня в мире растет распространенность и смертность населения от инкурабельные хронических заболеваний, что увеличивает актуальность создания и развития систем и служб оказания паллиативной и хосписной помощи (ПХП) населению. Неблагоприятная медико-демографическая ситуация в Украине требует обоснования и внедрения системы доступной, качественной и эффективной ПХП, что требует привлечения к оказанию ПХП медицинских работников учреждений здравоохранения (УЗ) всех уровней медицинской помощи, межведомственной и межсекторальной координации и сотрудничества. Цель работы: обосновать оптимальную функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине. Материалы и методы. В работе были использованы данные медицинской статистики, национальная и международная научная литература, результаты социологического исследования; применены методы системного и структурно-функционального анализа, медицинской картографии, библиосемантический, статистический и социологический методы исследования. Результаты. Обоснована оптимальная функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине, в частности определены учреждения, которые привлекаются к оказанию специализированной ПХП, и их задачи. Выводы. 1. Медико-социальный анализ показателей заболеваемости, смертности и медико-демографических данных свидетельствует о высоком уровне смертности от злокачественных новообразований (ЗН) и тяжелых осложнений хронических неинфекционных заболеваний (ХНИЗ), быстрое постарение населения в Украине, определяющих высокую потребность населения в ПХП. Указанное требует создания и развития системы доступной, качественной и эффективной ПХП, основанной на инновационных мультидисциплинарных, межведомственных и межсекторальных подходах, что требует координации работы учреждений, подчиненных различным министерствам и ведомствам, привлечения к оказанию ПХП и социальной услуги по паллиативному уходу (СУПУ) медицинских работников УЗ всех уровней медицинской помощи и работников учреждений социальной защиты населения. 2. Системный анализ мирового опыта внедрения ПХП во многих странах мира, рекомендаций ВОЗ, Европейской Ассоциации паллиативной помощи (ЕАРС) и других авторитетных международных профессиональных организаций позволяет предложить внедрить в Украине трехуровневую модель системы оказания ПХП: 1) Паллиативный подход или первичная ПХП; 2) Общая паллиативная помощь; 3) Специализированная ПХП (хосписная помощь или «помощь в конце жизни» - «end of life care». Отмеченное выше было положено в основу разработанной концепции системы оказания ПХП населению в Украине. 3. Обоснована, разработана и апробирована на уровне отдельных инновационных составляющих функционально-организационная модель специализированной ПХП, основой которой является пациент-семья-ориентированная парадигма, мультидисциплинарный, межведомственный и межсекторальный подход на всех уровнях оказания медицинской помощи, которая соответствует современным международным стандартам и нормам. Это обеспечит интеграцию ПХП в систему здравоохранения, непрерывность и преемственность ее оказания и обратная связь путем привлечения и сотрудничества учреждений здравоохранения и учреждений социальной защиты населения, общественных и благотворительных организаций, пациентов и их семей. 4. Предложенная функционально-организационная модель специализированной ПХП представляет собой наукоемкую высокопрофессиональную составляющую здравоохранения, требует современного высокотехнологичного оборудования и эффективных лекарственных средств, специальной профессиональной подготовки, безпрерывого профессионального развития и мотивации кадров, соответствующей нормативно-правовой базы и, безусловно, надлежащего финансового обеспечения и политической поддержки Правительства Украины, региональных и местных органов власти, заинтересованности и поддержки всего общества. ; Актуальність. Сьогодні у світі зростає поширеність і смертність населення від інкурабельних хронічних захворювань, що збільшує актуальність створення і розвитку систем і служб надання паліативної і хоспісної допомоги (ПХД) населенню. Несприятлива медико-демографічна ситуація в Україні вимагає обґрунтування і впровадження системи доступної, якісної і ефективної ПХД, що потребує залучення до надання ПХД медичних працівників закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) усіх рівнів медичної допомоги, міжвідомчої та міжсекторальної координації і співпраці. Мета роботи: обґрунтувати оптимальну функціонально-організаційну модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні. Матеріали та методи. У роботі були використані дані медичної статистики, національна та міжнародна наукова література, результати соціологічного дослідження; застосовані методи системного та структурно-функціонального аналізу, медичної картографії, бібліосемантичний, статистичний і соціологічний методи дослідження. Результати. Обґрунтована оптимальна функціонально-організаційна модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні, зокрема визначені заклади, що залучаються до надання спеціалізованої ПХД, та їх завдання. Висновки. 1. Медико-соціальний аналіз показників захворюваності і смертності та медико-демографічних даних свідчить про високий рівень смертності від злоякісних новоутворень (ЗН) і тяжких ускладнень хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ), швидке постаріння населення в Україні, що визначають високу потребу населення у ПХД. Зазначене вимагає створення і розвитку системи доступної, якісної і ефективної ПХД, заснованої на інноваційних мультидисциплінарних, міжвідомчих та міжсекторальних підходах, що потребує координації роботи закладів, підпорядкованих різним міністерствам і відомствам, залучення до надання ПХД та соціальної послуги з паліативного догляду (СППД) медичних працівників ЗОЗ усіх рівнів медичної допомоги та працівників закладів соціального захисту населення. 2. Системний аналіз світового досвіду впровадження ПХД у багатьох країнах світу, рекомендацій ВООЗ, Європейської Асоціації паліативної допомоги (ЕАРС) та інших авторитетних міжнародних фахових організацій дозволяє пропонувати впроваджувати в Україні трирівневу модель системи надання ПХД: 1) Паліативний підхід або первинна ПХД; 2) Загальна паліативна допомога; 3) Спеціалізована ПХД (хоспісна допомога або «допомога наприкiнцi життя» – «end of life care». Зазначене було покладено в основу розробленої концепції системи надання ПХД населенню в Україні. 3. Обґрунтовано, розроблено та апробовано на рівні окремих інноваційних складових функціонально-організаційну модель спеціалізованої ПХД, основою якої є пацієнт-сім'я-орієнтована парадигма, мультидисциплінарний, міжвідомчий і міжсекторальний підхід на усіх рівнях надання медичної допомоги, що відповідає сучасним міжнародним стандартам і нормам. Це забезпечить інтеграцію ПХД в систему охорони здоров'я, безперервність та наступність її надання і зворотний зв'язок шляхом залучення і співпраці закладів охорони здоров'я і установ соціального захисту населення, громадських і благодійних організацій, пацієнтів і їх родин. 4. Запропонована функціонально-організаційна модель спеціалізованої ПХД являє собою наукоємну високопрофесійну складову охорони здоров'я, що потребує сучасного високотехнологічного обладнання та ефективних лікарських засобів, спеціальної професійної підготовки, безперервного професійного розвитку і мотивації кадрів, відповідної нормативно-правової бази і, безумовно, належного фінансового забезпечення і політичної підтримки Уряду України, регіональних і місцевих органів влади та зацікавленості і підтримки усього суспільства.

Розробити науково обґрунтовані принципи та напрямки впровадження системи управліннянавколишнім середовищем та системи управління водними ресурсами України для її сталогофункціонування та подальшого розвитку. Методологія дослідження базується на використаннісучасних наукових методів, а саме: аналізу, синтезу, індукції та дедукції, математичної ста-тистики, системного підходу та аналізу. Залучення значних обсягів водних ресурсів Південногорегіону призвело до зміни гідрологічного режиму у водосховищах, порушення природної рівноваги,різкого зниження якості водних ресурсів, переважання процесів деградації на самообслуговуючихтериторіях і самоочищаюча здатність водних екосистем в економічному обороті для розвиткугалузей економіки: промисловості, рекреації, сільського господарства, у тому числі зрошення.Сьогодні терміново необхідно вирішити проблеми інтегрованого управління водними ресурсамияк цілісної еколого-економічної системи регіону з можливістю врахування потреб забезпеченняохорони та раціонального використання всіх природних ресурсів, сучасних змін у природокорис-тування і стратегії соціального розвитку регіону.Функціонування системи управління водними ресурсами неефективне через недосконалістьсучасної системи управління водними ресурсами, брак фінансування та недосконалість механізмівзалучення позабюджетних коштів, а також відсутність системи державно-приватного партнер-ства в водний сектор. Крім того, відсутність потужної законодавчої бази для екологізації діяль-ності з управління водними ресурсами призводить до екологічних проблем та еколого-економічних,організаційних та технологічних ризиків. Необхідно провести екологічний аудит та виявленнянових технологічних можливостей зрошувальних систем та гідротехнічних споруд, напрямківрозвитку та етапів модернізації іригаційних систем для забезпечення інтегрованого управлінняводними ресурсами та адаптації зрошувальних систем та режимів зрошення сільськогосподар-ських культур у зв'язку зі зміною клімату для забезпечення екологічності збалансований розвитокводних систем. Необхідно також створити умови для стійкого соціально-економічного розвиткуаграрного сектора в районі зрошення та сільської місцевості. Питання ефективного функціону-вання водного господарства тісно пов'язані не тільки з впровадженням екологічних аудитів, алей впровадження екологічного менеджменту як системи управління водними ресурсами на націо-нальному рівні, а також на регіональному та місцевому рівнях залишаються невирішеними.Основною умовою підвищення ефективності водного господарства є розробка та наукове об-ґрунтування принципів реалізації системи екологічного менеджменту та аудиту з метою розробкинапрямів відновлення та розвитку галузі в контексті екологічної безпеки та на основі екологізаціїїї діяльності. Екологічний аудит та його результати як об'єкти водно-гідротехнічної техніки,зрошувані сільськогосподарські угіддя є основою для впровадження інженерних, меліоративних таекологічних заходів у системі екологічного управління та аудиту. Покращення системи управліннянеможливе без обґрунтування основних етапів модернізації та відновлення галузі, що передбачаєпоступове та толерантне розподіл функцій управління водними ресурсами та експлуатаціїсистем управління водними ресурсами та меліоративних систем між Державним агентствомводного господарства та регіональні органи влади. Посилення ролі Державного агентства водногогосподарства в управлінні водними ресурсами дозволить екологічно безпечно та збалансовано ви-користовувати їх на основі принципів всебічності та інтеграції. ; Develop scientific justification principles and areas of implementation of environmental management and audit system of water management Ukraine for its sustainable operation and future development. The methodology of the investigation based on the use of the modern scientific methods, viz.: analysis, synthesis, induction and deduction, mathematical statistics, systematic approach, and analysis. Involvement of significant volumes of water resources of the Southern region are led to a change in the hydrological regime in the water catchment areas, disturbance of natural equilibrium, sharp decrease in the quality of water resources potential, the predominance of degradation processes on self-sustaining and self-cleaning ability of aquatic ecosystems in economic circulation for the development of the branches of the economy: industry, recreation, agriculture, including irrigation. Today it is urgently necessary to solve the problems of integrated water management as an integral ecological-economic system of the region with the possibility of taking into account the needs of ensuring the protection and rational use of all natural resources, modern changes in the nature management and strategies of social development of the region. The functioning of the water management complex is ineffective by the imperfection of the modern water management system, the lack of funding and the imperfection of the mechanisms for attracting extra budgetary funds, as well as the absence of a system of public-private partnership in the water sector. In addition, the lack of a powerful legislative framework for ecologization of water management activities is led to environmental problems and ecological-economic, organizational and technological risks. There are necessary to conduct environmental audits and identification of new technological opportunities irrigation systems and waterworks, development directions and stages of modernization of irrigation systems to ensure integrated water management and adaptation of irrigation systems and irrigation modes of crops in connection with climate change to ensure ecologically balanced development of water systems. It is also necessary to create conditions for sustainable socio-economic development of the agricultural sector in the area of irrigation and rural areas. The issues of efficient functioning of the water industry are closely linked not only with the introduction of environmental audits, but also the introduction of environmental management as a water management system at the national level, as well as at the regional and local levels, remain unresolved. The basic condition for improving the efficiency of the water industry is the development and scientific substantiation of the principles of the implementation of the environmental management system and audit in order to develop the directions of recovery and development of the industry in the context of environmental safety and on the basis of ecologization of its activities. Environmental audit and its results as water and hydraulic engineering objects, irrigated agricultural lands, are the basis for implementation of engineering, reclamation and ecological measures in the system of ecological management and audit. Improvement of the management system is impossible without substantiation of the main stages of modernization and restoration of the industry, which envisages a gradual and tolerant distribution of functions of water resources management and exploitation of water management and reclamation systems between the State Agency of Water Management and regional authorities. Strengthening the role of the State Agency for Water Management in water resources management will enable ecologically safe and balanced use of them on the basis the principles of comprehensiveness and integration. ; Разработать научно обоснованные принципы и направления внедрения системы управления окружающей средой и системы управления водными ресурсами Украины для ее устойчивого функционирования и дальнейшего развития. Методология исследования базируется на использовании современных научных методов, а именно: анализа, синтеза, индукции и дедукции, математической статистикы, системного подхода и анализа. Привлечения значительных объемов водных ресурсов Южногорегиона привело к изменению гидрологического режима в водохранилищах, нарушение природного равновесия, резкому снижению качества водных ресурсов, преобладание процессов деградации на самообслуговуючих территориях и самоочищаюча способность водных экосистем в экономическом обороте для развития отраслей экономики: промышленности, рекреации, сельского хозяйства, в том числе орошения.Сегодня срочно необходимо решить проблемы интегрированного управления водными ресурсами как целостной эколого-экономической системы региона с возможностью учета потребностей обеспечения охраны и рационального использования всех природных ресурсов, современных изменений в природопользования и стратегии социального развития региона. Функционирование системы управления водными ресурсами неэффективно из-за несовершенства современной системы управления водными ресурсами, нехватка финансирования и несовершенство механизмовпривлечение внебюджетных средств, а также отсутствие системы государственно-частного партнерства в водный сектор. Кроме того, отсутствие мощной законодательной базы экологизации деяности по управлению водными ресурсами приводит к экологическим проблемам и эколого-экономических, организационных и технологических рисков. Необходимо провести экологический аудит и выявлениеновых технологических возможностей оросительных систем и гидротехнических сооружений, направлений развития и этапов модернизации ирригационных систем для обеспечения интегрированного управления водными ресурсами и адаптации оросительных систем и режимов орошения сельскохозяйственных культур в связи с изменением климата для обеспечения экологичности сбалансированное развитиеводных систем. Необходимо также создать условия для устойчивого социально-экономического развития аграрного сектора в районе орошения и сельской местности. Вопрос эффективного функционированииния водного хозяйства тесно связаны не только с внедрением экологических аудитов, но и внедрение экологического менеджмента как системы управления водными ресурсами на на-ном уровне, а также на региональном и местном уровнях остаются нерешенными. Основным условием повышения эффективности водного хозяйства является разработка и научное об-грунтовки принципов реализации системы экологического менеджмента и аудита с целью разработки направлений восстановления и развития отрасли в контексте экологической безопасности и на основе экологизации ее деятельности. Экологический аудит и его результаты как объекты водно-гидротехнической техники, орошаемые сельскохозяйственные угодья являются основой для внедрения инженерных, мелиоративных и экологических мероприятий в системе экологического управления и аудита. Улучшение системы управления невозможно без обоснования основных этапов модернизации и восстановления отрасли предусматривает постепенное и толерантное распределение функций управления водными ресурсами и эксплуатации систем управления водными ресурсами и мелиоративных систем между Государственным агентством водного хозяйства и региональные органы власти. Усиление роли Государственного агентства водного хозяйства в управлении водными ресурсами позволит экологически безопасно и сбалансировано выпользовать их на основе принципов всесторонности и интеграции.

Background. Today, an incidence and a mortality of incurable chronic diseases is increasing in the world, growing the relevance of Palliative and Hospice Care (PHC) systems and services creating and developing. The unfavorable medical and demographic situation in Ukraine requires a substantiation and implementation of an affordable, high-quality and effective PHC System that requires of health care providers of all levels involving, interagency and intersectoral coordination and cooperation in the PHC delivery. The purpose was to substantiate the optimal functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine. Materials and methods. Medical statistics, national and international scientific literature, results of sociological research were used in the work; methods of systematic and structural-functional analysis, medical cartography, biblio-semantic, statistical and sociological methods of research were applied in the work. Results. The optimum functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is substantiated, in particular the health care providers involved in specialized PHC providing and their tasks were defined. Conclusions. 1. A medical and social analysis of morbidity and mortality rates and medical and demographic data shows high mortality rate from malignant neoplasms and severe complications of chronic noncommunicable diseases, rapid aging of the population in Ukraine, which determine the high need of the population in PHC. This requires the substantiation and development of an accessible, high-quality and efficient PHC System based on innovative multidisciplinary, interagency and intersectoral approaches, which requires the coordination of the work of institutions that subordinated to different ministries and departments, involvement in PHC providing and social care for palliative patients of health care providers of all levels and social care institutions. 2. A systematic analysis of the PHC worldwide experience in many countries around the world, the recommendations of WHO, the European Association for Palliative Care (EAPC) and other reputable international professional organizations, allows us to propose a three-levels model of PHC System in Ukraine: 1) Palliative care approach or primary PHC; 2) General palliative care; 3) Specialized PHC (hospice or end-of-life care). This was the basis of the developed of the PHC System delivery to the population in Ukraine concept. 3. It is grounded, developed and tested at the level of the innovative components of the functional and organizational model of specialized PHC that based on a patient-family-oriented paradigm, a multidisciplinary, interagency and intersectoral approach at all levels of health care delivery that meets current international standards and norms, to integrate PHC into the Health Care System, the continuity of its delivery, and feedback through the involvement and cooperation of health care providers and social care institutions, public and charitable organizations, patients and their families. 4. The functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is a high-tech, highly professional component of the Healthcare System, which requires modern high-tech equipment and effective medicines, special professional training and continuous professional development and motivation of the staff, appropriate legal framework and, of course, proper financial and political support of the Government of Ukraine, regional and local authorities and the interest and support of the whole society. ; Актуальность. Сегодня в мире растет распространенность и смертность населения от инкурабельные хронических заболеваний, что увеличивает актуальность создания и развития систем и служб оказания паллиативной и хосписной помощи (ПХП) населению. Неблагоприятная медико-демографическая ситуация в Украине требует обоснования и внедрения системы доступной, качественной и эффективной ПХП, что требует привлечения к оказанию ПХП медицинских работников учреждений здравоохранения (УЗ) всех уровней медицинской помощи, межведомственной и межсекторальной координации и сотрудничества. Цель работы: обосновать оптимальную функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине. Материалы и методы. В работе были использованы данные медицинской статистики, национальная и международная научная литература, результаты социологического исследования; применены методы системного и структурно-функционального анализа, медицинской картографии, библиосемантический, статистический и социологический методы исследования. Результаты. Обоснована оптимальная функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине, в частности определены учреждения, которые привлекаются к оказанию специализированной ПХП, и их задачи. Выводы. 1. Медико-социальный анализ показателей заболеваемости, смертности и медико-демографических данных свидетельствует о высоком уровне смертности от злокачественных новообразований (ЗН) и тяжелых осложнений хронических неинфекционных заболеваний (ХНИЗ), быстрое постарение населения в Украине, определяющих высокую потребность населения в ПХП. Указанное требует создания и развития системы доступной, качественной и эффективной ПХП, основанной на инновационных мультидисциплинарных, межведомственных и межсекторальных подходах, что требует координации работы учреждений, подчиненных различным министерствам и ведомствам, привлечения к оказанию ПХП и социальной услуги по паллиативному уходу (СУПУ) медицинских работников УЗ всех уровней медицинской помощи и работников учреждений социальной защиты населения. 2. Системный анализ мирового опыта внедрения ПХП во многих странах мира, рекомендаций ВОЗ, Европейской Ассоциации паллиативной помощи (ЕАРС) и других авторитетных международных профессиональных организаций позволяет предложить внедрить в Украине трехуровневую модель системы оказания ПХП: 1) Паллиативный подход или первичная ПХП; 2) Общая паллиативная помощь; 3) Специализированная ПХП (хосписная помощь или «помощь в конце жизни» - «end of life care». Отмеченное выше было положено в основу разработанной концепции системы оказания ПХП населению в Украине. 3. Обоснована, разработана и апробирована на уровне отдельных инновационных составляющих функционально-организационная модель специализированной ПХП, основой которой является пациент-семья-ориентированная парадигма, мультидисциплинарный, межведомственный и межсекторальный подход на всех уровнях оказания медицинской помощи, которая соответствует современным международным стандартам и нормам. Это обеспечит интеграцию ПХП в систему здравоохранения, непрерывность и преемственность ее оказания и обратная связь путем привлечения и сотрудничества учреждений здравоохранения и учреждений социальной защиты населения, общественных и благотворительных организаций, пациентов и их семей. 4. Предложенная функционально-организационная модель специализированной ПХП представляет собой наукоемкую высокопрофессиональную составляющую здравоохранения, требует современного высокотехнологичного оборудования и эффективных лекарственных средств, специальной профессиональной подготовки, безпрерывого профессионального развития и мотивации кадров, соответствующей нормативно-правовой базы и, безусловно, надлежащего финансового обеспечения и политической поддержки Правительства Украины, региональных и местных органов власти, заинтересованности и поддержки всего общества. ; Актуальність. Сьогодні у світі зростає поширеність і смертність населення від інкурабельних хронічних захворювань, що збільшує актуальність створення і розвитку систем і служб надання паліативної і хоспісної допомоги (ПХД) населенню. Несприятлива медико-демографічна ситуація в Україні вимагає обґрунтування і впровадження системи доступної, якісної і ефективної ПХД, що потребує залучення до надання ПХД медичних працівників закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) усіх рівнів медичної допомоги, міжвідомчої та міжсекторальної координації і співпраці. Мета роботи: обґрунтувати оптимальну функціонально-організаційну модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні. Матеріали та методи. У роботі були використані дані медичної статистики, національна та міжнародна наукова література, результати соціологічного дослідження; застосовані методи системного та структурно-функціонального аналізу, медичної картографії, бібліосемантичний, статистичний і соціологічний методи дослідження. Результати. Обґрунтована оптимальна функціонально-організаційна модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні, зокрема визначені заклади, що залучаються до надання спеціалізованої ПХД, та їх завдання. Висновки. 1. Медико-соціальний аналіз показників захворюваності і смертності та медико-демографічних даних свідчить про високий рівень смертності від злоякісних новоутворень (ЗН) і тяжких ускладнень хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ), швидке постаріння населення в Україні, що визначають високу потребу населення у ПХД. Зазначене вимагає створення і розвитку системи доступної, якісної і ефективної ПХД, заснованої на інноваційних мультидисциплінарних, міжвідомчих та міжсекторальних підходах, що потребує координації роботи закладів, підпорядкованих різним міністерствам і відомствам, залучення до надання ПХД та соціальної послуги з паліативного догляду (СППД) медичних працівників ЗОЗ усіх рівнів медичної допомоги та працівників закладів соціального захисту населення. 2. Системний аналіз світового досвіду впровадження ПХД у багатьох країнах світу, рекомендацій ВООЗ, Європейської Асоціації паліативної допомоги (ЕАРС) та інших авторитетних міжнародних фахових організацій дозволяє пропонувати впроваджувати в Україні трирівневу модель системи надання ПХД: 1) Паліативний підхід або первинна ПХД; 2) Загальна паліативна допомога; 3) Спеціалізована ПХД (хоспісна допомога або «допомога наприкiнцi життя» – «end of life care». Зазначене було покладено в основу розробленої концепції системи надання ПХД населенню в Україні. 3. Обґрунтовано, розроблено та апробовано на рівні окремих інноваційних складових функціонально-організаційну модель спеціалізованої ПХД, основою якої є пацієнт-сім'я-орієнтована парадигма, мультидисциплінарний, міжвідомчий і міжсекторальний підхід на усіх рівнях надання медичної допомоги, що відповідає сучасним міжнародним стандартам і нормам. Це забезпечить інтеграцію ПХД в систему охорони здоров'я, безперервність та наступність її надання і зворотний зв'язок шляхом залучення і співпраці закладів охорони здоров'я і установ соціального захисту населення, громадських і благодійних організацій, пацієнтів і їх родин. 4. Запропонована функціонально-організаційна модель спеціалізованої ПХД являє собою наукоємну високопрофесійну складову охорони здоров'я, що потребує сучасного високотехнологічного обладнання та ефективних лікарських засобів, спеціальної професійної підготовки, безперервного професійного розвитку і мотивації кадрів, відповідної нормативно-правової бази і, безумовно, належного фінансового забезпечення і політичної підтримки Уряду України, регіональних і місцевих органів влади та зацікавленості і підтримки усього суспільства.

Розробити науково обґрунтовані принципи та напрямки впровадження системи управліннянавколишнім середовищем та системи управління водними ресурсами України для її сталогофункціонування та подальшого розвитку. Методологія дослідження базується на використаннісучасних наукових методів, а саме: аналізу, синтезу, індукції та дедукції, математичної ста-тистики, системного підходу та аналізу. Залучення значних обсягів водних ресурсів Південногорегіону призвело до зміни гідрологічного режиму у водосховищах, порушення природної рівноваги,різкого зниження якості водних ресурсів, переважання процесів деградації на самообслуговуючихтериторіях і самоочищаюча здатність водних екосистем в економічному обороті для розвиткугалузей економіки: промисловості, рекреації, сільського господарства, у тому числі зрошення.Сьогодні терміново необхідно вирішити проблеми інтегрованого управління водними ресурсамияк цілісної еколого-економічної системи регіону з можливістю врахування потреб забезпеченняохорони та раціонального використання всіх природних ресурсів, сучасних змін у природокорис-тування і стратегії соціального розвитку регіону.Функціонування системи управління водними ресурсами неефективне через недосконалістьсучасної системи управління водними ресурсами, брак фінансування та недосконалість механізмівзалучення позабюджетних коштів, а також відсутність системи державно-приватного партнер-ства в водний сектор. Крім того, відсутність потужної законодавчої бази для екологізації діяль-ності з управління водними ресурсами призводить до екологічних проблем та еколого-економічних,організаційних та технологічних ризиків. Необхідно провести екологічний аудит та виявленнянових технологічних можливостей зрошувальних систем та гідротехнічних споруд, напрямківрозвитку та етапів модернізації іригаційних систем для забезпечення інтегрованого управлінняводними ресурсами та адаптації зрошувальних систем та режимів зрошення сільськогосподар-ських культур у зв'язку зі зміною клімату для забезпечення екологічності збалансований розвитокводних систем. Необхідно також створити умови для стійкого соціально-економічного розвиткуаграрного сектора в районі зрошення та сільської місцевості. Питання ефективного функціону-вання водного господарства тісно пов'язані не тільки з впровадженням екологічних аудитів, алей впровадження екологічного менеджменту як системи управління водними ресурсами на націо-нальному рівні, а також на регіональному та місцевому рівнях залишаються невирішеними.Основною умовою підвищення ефективності водного господарства є розробка та наукове об-ґрунтування принципів реалізації системи екологічного менеджменту та аудиту з метою розробкинапрямів відновлення та розвитку галузі в контексті екологічної безпеки та на основі екологізаціїїї діяльності. Екологічний аудит та його результати як об'єкти водно-гідротехнічної техніки,зрошувані сільськогосподарські угіддя є основою для впровадження інженерних, меліоративних таекологічних заходів у системі екологічного управління та аудиту. Покращення системи управліннянеможливе без обґрунтування основних етапів модернізації та відновлення галузі, що передбачаєпоступове та толерантне розподіл функцій управління водними ресурсами та експлуатаціїсистем управління водними ресурсами та меліоративних систем між Державним агентствомводного господарства та регіональні органи влади. Посилення ролі Державного агентства водногогосподарства в управлінні водними ресурсами дозволить екологічно безпечно та збалансовано ви-користовувати їх на основі принципів всебічності та інтеграції. ; Develop scientific justification principles and areas of implementation of environmental management and audit system of water management Ukraine for its sustainable operation and future development. The methodology of the investigation based on the use of the modern scientific methods, viz.: analysis, synthesis, induction and deduction, mathematical statistics, systematic approach, and analysis. Involvement of significant volumes of water resources of the Southern region are led to a change in the hydrological regime in the water catchment areas, disturbance of natural equilibrium, sharp decrease in the quality of water resources potential, the predominance of degradation processes on self-sustaining and self-cleaning ability of aquatic ecosystems in economic circulation for the development of the branches of the economy: industry, recreation, agriculture, including irrigation. Today it is urgently necessary to solve the problems of integrated water management as an integral ecological-economic system of the region with the possibility of taking into account the needs of ensuring the protection and rational use of all natural resources, modern changes in the nature management and strategies of social development of the region. The functioning of the water management complex is ineffective by the imperfection of the modern water management system, the lack of funding and the imperfection of the mechanisms for attracting extra budgetary funds, as well as the absence of a system of public-private partnership in the water sector. In addition, the lack of a powerful legislative framework for ecologization of water management activities is led to environmental problems and ecological-economic, organizational and technological risks. There are necessary to conduct environmental audits and identification of new technological opportunities irrigation systems and waterworks, development directions and stages of modernization of irrigation systems to ensure integrated water management and adaptation of irrigation systems and irrigation modes of crops in connection with climate change to ensure ecologically balanced development of water systems. It is also necessary to create conditions for sustainable socio-economic development of the agricultural sector in the area of irrigation and rural areas. The issues of efficient functioning of the water industry are closely linked not only with the introduction of environmental audits, but also the introduction of environmental management as a water management system at the national level, as well as at the regional and local levels, remain unresolved. The basic condition for improving the efficiency of the water industry is the development and scientific substantiation of the principles of the implementation of the environmental management system and audit in order to develop the directions of recovery and development of the industry in the context of environmental safety and on the basis of ecologization of its activities. Environmental audit and its results as water and hydraulic engineering objects, irrigated agricultural lands, are the basis for implementation of engineering, reclamation and ecological measures in the system of ecological management and audit. Improvement of the management system is impossible without substantiation of the main stages of modernization and restoration of the industry, which envisages a gradual and tolerant distribution of functions of water resources management and exploitation of water management and reclamation systems between the State Agency of Water Management and regional authorities. Strengthening the role of the State Agency for Water Management in water resources management will enable ecologically safe and balanced use of them on the basis the principles of comprehensiveness and integration. ; Разработать научно обоснованные принципы и направления внедрения системы управления окружающей средой и системы управления водными ресурсами Украины для ее устойчивого функционирования и дальнейшего развития. Методология исследования базируется на использовании современных научных методов, а именно: анализа, синтеза, индукции и дедукции, математической статистикы, системного подхода и анализа. Привлечения значительных объемов водных ресурсов Южногорегиона привело к изменению гидрологического режима в водохранилищах, нарушение природного равновесия, резкому снижению качества водных ресурсов, преобладание процессов деградации на самообслуговуючих территориях и самоочищаюча способность водных экосистем в экономическом обороте для развития отраслей экономики: промышленности, рекреации, сельского хозяйства, в том числе орошения.Сегодня срочно необходимо решить проблемы интегрированного управления водными ресурсами как целостной эколого-экономической системы региона с возможностью учета потребностей обеспечения охраны и рационального использования всех природных ресурсов, современных изменений в природопользования и стратегии социального развития региона. Функционирование системы управления водными ресурсами неэффективно из-за несовершенства современной системы управления водными ресурсами, нехватка финансирования и несовершенство механизмовпривлечение внебюджетных средств, а также отсутствие системы государственно-частного партнерства в водный сектор. Кроме того, отсутствие мощной законодательной базы экологизации деяности по управлению водными ресурсами приводит к экологическим проблемам и эколого-экономических, организационных и технологических рисков. Необходимо провести экологический аудит и выявлениеновых технологических возможностей оросительных систем и гидротехнических сооружений, направлений развития и этапов модернизации ирригационных систем для обеспечения интегрированного управления водными ресурсами и адаптации оросительных систем и режимов орошения сельскохозяйственных культур в связи с изменением климата для обеспечения экологичности сбалансированное развитиеводных систем. Необходимо также создать условия для устойчивого социально-экономического развития аграрного сектора в районе орошения и сельской местности. Вопрос эффективного функционированииния водного хозяйства тесно связаны не только с внедрением экологических аудитов, но и внедрение экологического менеджмента как системы управления водными ресурсами на на-ном уровне, а также на региональном и местном уровнях остаются нерешенными. Основным условием повышения эффективности водного хозяйства является разработка и научное об-грунтовки принципов реализации системы экологического менеджмента и аудита с целью разработки направлений восстановления и развития отрасли в контексте экологической безопасности и на основе экологизации ее деятельности. Экологический аудит и его результаты как объекты водно-гидротехнической техники, орошаемые сельскохозяйственные угодья являются основой для внедрения инженерных, мелиоративных и экологических мероприятий в системе экологического управления и аудита. Улучшение системы управления невозможно без обоснования основных этапов модернизации и восстановления отрасли предусматривает постепенное и толерантное распределение функций управления водными ресурсами и эксплуатации систем управления водными ресурсами и мелиоративных систем между Государственным агентством водного хозяйства и региональные органы власти. Усиление роли Государственного агентства водного хозяйства в управлении водными ресурсами позволит экологически безопасно и сбалансировано выпользовать их на основе принципов всесторонности и интеграции.