Suchergebnisse

Administrative and territorial reform in Ukraine is an extremely important stage in the development of our country. Decentralization creates new challenges for the regions, gives local authorities new powers, duties and responsibilities. For a comprehensive analysis of the possibilities and prospects of decentralization reform, it is important to analyze the existing world experience in implementing of the similar regional development programs in different countries. The implementation of such reforms in highly developed and developed countries is usually more successful than in developing countries, mainly due to the unpreparedness of local governments to the transformation of socio-political relations. Domestic and foreign scholars who have researched the course of decentralization reform in Ukraine note that it is extremely important to make appropriate changes to the Constitution of Ukraine and consolidate them at the highest state level. Decentralization reform, of course, cannot be considered as a universal tool for solving all existing problems of Ukraine, but it is an extremely important step towards comprehensive development of our country, taking into account the needs of the state and regions, the specifics of each, and the possibility for more effective implementation of regional policy measures by expanding the powers of local authorities. Thus, according to the new division, the largest districts in terms of population, the centers of which are the largest cities in Ukraine: Kharkiv, Odesa and Dnipro, which account for 4.8%, 3.8% and 3.2% of the population of the country's districts, respectively. Zaporizhia district of Zaporizhia region, Lviv district of Lviv region account for 2.4-2.1% of the population. Based on the cluster analysis of 119 newly formed districts of Ukraine by the Ward method, according to 24 indicators as of 2020, 8 clusters were identified. Cluster analysis of the regions of Ukraine by a similar method according to the level of urbanization allowed to identify 6 clusters. The established features should be taken into account in forming plans and programs of regional development, which should be scientifically substantiated, take into account the peculiarities of decentralization of power and contribute to improving the level and quality of life of the population. ; Административно-территориальная реформа в Украине является чрезвычайно важным этапом в развитии нашего государства. Децентрализация власти обусловливает новые вызовы для регионов, наделяет местные власти новыми полномочиями, обязанностями и ответственностью. Для комплексного анализа возможностей и перспектив реформы децентрализации важен анализ уже существующего мирового опыта внедрения аналогичных программ регионального развития в различных странах мира. Внедрение такого рода реформ в высокоразвитых и развитых странах обычно более успешно, чем в развивающихся странах, в основном из-за неподготовленности органов местного самоуправления к трансформации общественно-политических отношений. Как отечественные, так и зарубежные ученые, исследовавшие ход реформы децентрализации в Украине, отмечают, что чрезвычайно важно внести соответствующие изменения в Конституцию Украины и закрепить их на самом высоком государственном уровне. Децентрализационная реформа, конечно, не может рассматриваться как универсальный инструмент для решения всех существующих проблем Украины, однако является чрезвычайно важным шагом на пути к комплексному развитию нашего государства, учета потребностей и государства, и регионов, специфики каждого из них, а также возможностью для более эффективного внедрения мероприятий региональной политики за счет расширения полномочий местной власти. Так, по новому разделению крупнейшие по численности районы, центрами которых являются крупнейшие города Украины: Харьковский, Одесский и Днепропетровский, на которые приходится 4,8%, 3,8% и 3,2% населения районов страны соответственно. На Запорожский район Запорожской области, Львовский район Львовской области приходится по 2,4-2,1%. На основе кластерного анализа 119 новообразованных районов Украины методом Варда по 24 показателям состоянием на 2020 г. было выделено 8 кластеров. Кластерный анализ областей Украины, выполненный с использованием аналогичного метода по показателям уровня урбанизации, позволил выделить 6 кластеров. Установленные особенности должны быть учтены при формировании планов и программ регионального развития, которые должны быть научно обоснованными, учитывать особенности децентрализации власти и способствовать повышению уровня и качества жизни населения. ; Адміністративно-територіальна реформа в Україні є надзвичайно важливим етапом у розвитку нашої держави. Децентралізація влади обумовлює нові виклики для регіонів, наділяє місцеву владу новими повноваженнями, обов'язками та відповідальністю. Для комплексного аналізу можливостей та перспектив реформи децентралізації важливим є аналіз вже існуючого світового досвіду впровадження аналогічних програм регіонального розвитку в різних країнах світу. Впровадження такого роду реформ у високорозвинених та розвинених країнах зазвичай є більш успішним, аніж в країнах, що розвиваються, здебільшого через не підготовленість органів місцевого самоврядування до трансформації суспільно-політичних відносин. Як вітчизняні, так і закордонні науковці, які досліджували хід реформи децентралізації в Україні, зауважують, що надзвичайно важливо внести відповідні зміни до Конституції України та закріпити їх на найвищому державному рівні. Децентралізаційна реформа, авжеж, не може розглядатись як універсальний інструмент для вирішення всіх існуючих проблем України, проте є надзвичайно важливим кроком на шляху до комплексного розвитку нашої держави, врахування потреб і держави, і регіонів, специфіки кожного з них, а також можливістю для більш ефективного впровадження заходів регіональної політики за рахунок розширення повноважень місцевої влади. Так, за новим поділом найбільші за чисельністю райони, центрами яких є найбільші міста України: Харківський, Одеський та Дніпропетровський, на які припадає 4,8%, 3,8% та 3,2% населення районів країни відповідно. На Запорізький район Запорізької області, Львівський район Львівської області припадає по 2,4-2,1%. На основі кластерного аналізу 119 новоутворених районів України методом Варда за 24 показниками станом на 2020 р. було виділено 8 кластерів. Кластерний аналіз областей України аналогічним методом за рівнем урбанізації дозволив виділити 6 кластерів. Встановлені особливості мають бути враховані при формуванні планів та програм регіонального розвитку, які мають бути науково обґрунтованим, враховувати особливості децентрації влади та сприяти підвищенню рівня та якості життя населення.

The article defines the signs and formulated concept of public administration of physical culture and sports in Ukraine with the establishment of legislative grounds for its use along with the concept of public administration. It was emphasized that in the framework of development of the categorical-conceptual ap-paratus of the science of administrative law of Ukraine, the transition from the use of the concept of state administration in the spheres of physical culture and sport in the narrow and broad sense to the categories of public administration and public administration of the spheres of physical culture and sport. It has been determined that public administration of physical culture and sports should be defined as professional politically impartial activity in the positions of public service in state bodies and local self-gov-ernment within their competence for practical fulfillment of the following tasks and functions of the state: analysis of state policy; ensuring its implementation; compliance with legal norms; ensuring the provision of accessible and quality administrative services; supervising and monitoring compliance with legislation; management of financial resources, property and control over their use; management of personnel of bod-ies; the exercise of other powers specified by law. It is concluded that the positions of public service in the bodies of the state suggest to consider such their primary structural units, which are defined by the structure and staff list with the stated scope of official powers and responsibilities. That is, assignment to the posts of public service in the bodies of the state posts of civil servants of the Secretariat of the Cabinet of Ministers of Ukraine; ministries and other central executive bodies; local state administrations; prosecution bodies; bodies of military management; foreign diplomatic institutions of Ukraine; state bodies, the peculiarities of the passage of public service in which are defined by law. We suggest that the positions of public service in bodies of local self-government be considered as their primary structural units, for which persons are appointed village, town, city mayor, head of district, rayon in the city, regional council on a competitive basis or by other procedure, envisaged by the legislation of Ukraine to perform the above tasks and functions of the state. ; У статті визначено ознаки та сформульовано поняття публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту в Україні зі встановленням законодавчих підстав його використання поряд із по-няттям державного управління. Наголошено, на доцільності в рамках розвитку категоріально-поня-тійного апарату науки адміністративного права України перехід із використання поняття державного управління у сферах фізичної культури та спорту у вузькому та широкому розумінні на категорії пу-блічного управління та публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту. Визначено, що публічне адміністрування сфер фізичної культури та спорту необхідно визначати як професійну політично неупереджену діяльність на посадах публічної служби в органах держави та місцевого самоврядування в межах їх компетенції із практичного виконання наступних завдань і функцій держави: аналіз державної політики; забезпечення її реалізації; виконання норм законо-давства; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення наглядута контролю за дотриманням законодавства; управління фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом органів; реалізації інших повноважень, визначених за-конодавством. Зроблено висновок, що посадами публічної служби в органах держави автор пропонує вважати такі їх первинні структурні одиниці, що визначені структурою і штатним розписом з викладеним обсягом посадових повноважень і обов'язків. Тобто, віднесення до посад публічної служби в органах держави посад державних службовців Секретаріату Кабінету Міністрів України; міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; місцевих державних адміністрацій; органів прокуратури; органів військового управління; закордонних дипломатичних установ України; державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені законом. Посадами публічної служби в органах місцевого самоврядування автор пропонує вважати такі їх первинні структурні одиниці, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України для виконання вищеперерахованих завдань і функцій держави. ; У статті визначено ознаки та сформульовано поняття публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту в Україні зі встановленням законодавчих підстав його використання поряд із по-няттям державного управління. Наголошено, на доцільності в рамках розвитку категоріально-поня-тійного апарату науки адміністративного права України перехід із використання поняття державного управління у сферах фізичної культури та спорту у вузькому та широкому розумінні на категорії пу-блічного управління та публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту. Визначено, що публічне адміністрування сфер фізичної культури та спорту необхідно визначати як професійну політично неупереджену діяльність на посадах публічної служби в органах держави та місцевого самоврядування в межах їх компетенції із практичного виконання наступних завдань і функцій держави: аналіз державної політики; забезпечення її реалізації; виконання норм законо-давства; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення наглядута контролю за дотриманням законодавства; управління фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом органів; реалізації інших повноважень, визначених за-конодавством. Зроблено висновок, що посадами публічної служби в органах держави автор пропонує вважати такі їх первинні структурні одиниці, що визначені структурою і штатним розписом з викладеним обсягом посадових повноважень і обов'язків. Тобто, віднесення до посад публічної служби в органах держави посад державних службовців Секретаріату Кабінету Міністрів України; міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; місцевих державних адміністрацій; органів прокуратури; органів військового управління; закордонних дипломатичних установ України; державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені законом. Посадами публічної служби в органах місцевого самоврядування автор пропонує вважати такі їх первинні структурні одиниці, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України для виконання вищеперерахованих завдань і функцій держави.

Стаття аналізує основні проблеми розвитку української мови і культури в євроінтеграційній стратегії нашої держави. Прагнучи намітити шляхи її подолання в концептуальному вимірі автор звернулась до напрацювань зарубіжних і українських дослідників. Дослідження доводить, що мова і культура в євроінтеграційній стратегії України залишаються її головними пріоритетами, незважаючи на посилення глобалізаційних трендів. Водночас є гостра потреба інституціалізації культурної дипломатії України. Нажаль, повільний розвиток культурної дипломатії зумовлений нестачею фінансових та адміністративних ресурсів, системності у формуванні культурних ініціатив та грамотної культурної політики в цілому. Варто поглибити саме фахове бачення проблем її розвитку. Задля цього при нагоді стане досвід інституціалізації більш успішних європейських держав, який необхідно інтерпретувати з огляду на українські реалії. Більшість з них розробили цілі мережі інституцій культурної дипломатії, котрі мають на меті вироблення культурних цінностей у різноманітних соціокультурних контекстах. Яскравими прикладами таких інституцій є Британська Рада, Французький Інститут, Чеський центр, Польський Інститут, Ґете-Інститут в Україні, чия діяльність сприяє зміцненню міжкультурної взаємодії. Особлива увага в статті приділена концепції мультикультуралізму, що склалася в Західній Європі. Виявлено, що вона вимагала політичного визнання особливої «життєвої моделі» меншин в якості рівноправної моделі більшості приймаючої сторони. Проблема полягає в тому, що пара «більшість-меншість» залишалася на тих же позиціях, що і в концепції асиміляції, з різницею лише, що меншість підтримувалася в своїй інакшості, а не асимілювалася до більшості. Незважаючи на благі наміри, в реальності мультикультуралізм, підкреслюючи відмінні риси різних спільнот, може призвести до сегрегації, створення національних та/або конфесійних районів, по відношенню до яких будуть зберігатися ті ж самі стереотипи та взаємні упередження. В статті показано, що толерантність є не просто бажаним станом суспільної та міждержавної комунікації, але й неодмінною умовою збереження миру на планеті. ; Статья анализирует основные проблемы развития украинского языка и культуры в евроинтеграционной стратегии нашего государства. Стремясь наметить пути их преодоления в концептуальном измерении, автор обратилась к наработкам зарубежных и украинских исследователей. Исследование доказывает, что язык и культура в евроинтеграционной стратегии Украины остаются ее главными приоритетами, несмотря на усиление глобализационных трендов. В то же время существует острая необходимость в институциализации культурной дипломатии Украины. К сожалению, медленное развитие культурной дипломатии обусловлено нехваткой финансовых и административных ресурсов, отсутствием системности в формировании культурных инициатив и грамотной культурной политики в целом. Стоит углубить именно профессиональное видение проблем ее развития. Для этого при пригодится опыт институциализации более успешных европейских государств, который необходимо интерпретировать с учетом украинских реалий. Большинство этих стран разработали целые сети учреждений культурной дипломатии, цель деятельности которых заключается в создании культурных ценностей в различных социокультурных контекстах. Яркими примерами таких институтов являются Британский Совет, Французский Институт, Чешский центр, Польский Институт, Гете-Институт в Украине, чья деятельность способствует укреплению межкультурного взаимодействия. Особое внимание в статье уделено концепции «мультикультурализм», которое сложилось в Западной Европе. Выявлено, что она требовала политического признания особой «жизненной модели» меньшинств в качестве равноправного модели большинства принимающей стороны. Проблема заключается в том, что парный концепт «большинство-меньшинство» оставалось на тех же позициях, что и в концепции ассимиляции, с разницей лишь, что меньшинство поддерживалось в своей инаковости, а не ассимилировалось в большинство. Несмотря на благие намерения, в реальности мультикультурализм, который подчеркивает отличительные особенности различных сообществ, может привести к сегрегации, созданию национальных и / или конфессиональных районов, в отношении которых будут храниться те же стереотипы и взаимные предубеждения. В статье показано, что толерантность является не просто желательным состоянием общественной и межгосударственной коммуникации, но и является непременным условием сохранения мира на планете. ; The article analyzes the main problems of the Ukrainian language and culture development in the European integration strategy of our country. To outline the ways of overcoming those in a conceptual dimension the author addressed to the achievements of the foreign and Ukrainian researchers. The research proves that, despite the strengthening of globalization trends, the language and culture in the European integration strategy of Ukraine remain its main priorities. At the same time, there is an urgent need for the institutionalization of Ukraine's cultural diplomacy. Unfortunately, the slow development of cultural diplomacy is caused by the lack of financial and administrative resources, as well as systematic in the cultural initiatives and competent cultural policy formation in general. It is necessary to deepen the most professional vision of its development problems. In order to do this, it will be useful to address to the more successful European states institutionalization experience, to be interpreted in the light of the Ukrainian realities. Most of them have developed entire networks of cultural diplomacy institutions, aimed at cultural values development in a variety of social and cultural contexts. There are bright examples of such institutions as the British Council, the French Institute, the Czech Centre, the Polish Institute, the Goethe-Institute in Ukraine, with their activities contributing to the intercultural cooperation strengthening. A special attention is paid to the concept of multiculturalism in Western Europe. It is found that it required a political recognition of the minorities' special "life model" as an equitable model for the majority of the host party. The problem is that the "majority – minority" pair remained in the same positions as in the assimilation concept, with the difference only the minority been supported in its otherness, rather than assimilated to the majority. In reality, in spite of good intentions, multiculturalism, emphasizing the distinctive features of different communities, can lead to segregation, the creation of national and / or confessional districts, in which and in relation to which the same stereotypes and mutual prejudice will be maintained. The article shows that tolerance is not only a desirable state of social and interstate communication, but also an indispensable condition for the preservation of peace on the planet.

The article analyzes the main problems of the Ukrainian language and culture development in the European integration strategy of our country. To outline the ways of overcoming those in a conceptual dimension the author addressed to the achievements of the foreign and Ukrainian researchers. The research proves that, despite the strengthening of globalization trends, the language and culture in the European integration strategy of Ukraine remain its main priorities. At the same time, there is an urgent need for the institutionalization of Ukraine's cultural diplomacy. Unfortunately, the slow development of cultural diplomacy is caused by the lack of financial and administrative resources, as well as systematic in the cultural initiatives and competent cultural policy formation in general. It is necessary to deepen the most professional vision of its development problems. In order to do this, it will be useful to address to the more successful European states institutionalization experience, to be interpreted in the light of the Ukrainian realities. Most of them have developed entire networks of cultural diplomacy institutions, aimed at cultural values development in a variety of social and cultural contexts. There are bright examples of such institutions as the British Council, the French Institute, the Czech Centre, the Polish Institute, the Goethe-Institute in Ukraine, with their activities contributing to the intercultural cooperation strengthening. A special attention is paid to the concept of multiculturalism in Western Europe. It is found that it required a political recognition of the minorities' special "life model" as an equitable model for the majority of the host party. The problem is that the "majority – minority" pair remained in the same positions as in the assimilation concept, with the difference only the minority been supported in its otherness, rather than assimilated to the majority. In reality, in spite of good intentions, multiculturalism, emphasizing the distinctive features of different communities, can lead to segregation, the creation of national and / or confessional districts, in which and in relation to which the same stereotypes and mutual prejudice will be maintained. The article shows that tolerance is not only a desirable state of social and interstate communication, but also an indispensable condition for the preservation of peace on the planet. ; Статья анализирует основные проблемы развития украинского языка и культуры в евроинтеграционной стратегии нашего государства. Стремясь наметить пути их преодоления в концептуальном измерении, автор обратилась к наработкам зарубежных и украинских исследователей. Исследование доказывает, что язык и культура в евроинтеграционной стратегии Украины остаются ее главными приоритетами, несмотря на усиление глобализационных трендов. В то же время существует острая необходимость в институциализации культурной дипломатии Украины. К сожалению, медленное развитие культурной дипломатии обусловлено нехваткой финансовых и административных ресурсов, отсутствием системности в формировании культурных инициатив и грамотной культурной политики в целом. Стоит углубить именно профессиональное видение проблем ее развития. Для этого при пригодится опыт институциализации более успешных европейских государств, который необходимо интерпретировать с учетом украинских реалий. Большинство этих стран разработали целые сети учреждений культурной дипломатии, цель деятельности которых заключается в создании культурных ценностей в различных социокультурных контекстах. Яркими примерами таких институтов являются Британский Совет, Французский Институт, Чешский центр, Польский Институт, Гете-Институт в Украине, чья деятельность способствует укреплению межкультурного взаимодействия. Особое внимание в статье уделено концепции «мультикультурализм», которое сложилось в Западной Европе. Выявлено, что она требовала политического признания особой «жизненной модели» меньшинств в качестве равноправного модели большинства принимающей стороны. Проблема заключается в том, что парный концепт «большинство-меньшинство» оставалось на тех же позициях, что и в концепции ассимиляции, с разницей лишь, что меньшинство поддерживалось в своей инаковости, а не ассимилировалось в большинство. Несмотря на благие намерения, в реальности мультикультурализм, который подчеркивает отличительные особенности различных сообществ, может привести к сегрегации, созданию национальных и / или конфессиональных районов, в отношении которых будут храниться те же стереотипы и взаимные предубеждения. В статье показано, что толерантность является не просто желательным состоянием общественной и межгосударственной коммуникации, но и является непременным условием сохранения мира на планете. ; Стаття аналізує основні проблеми розвитку української мови і культури в євроінтеграційній стратегії нашої держави. Прагнучи намітити шляхи її подолання в концептуальному вимірі автор звернулась до напрацювань зарубіжних і українських дослідників. Дослідження доводить, що мова і культура в євроінтеграційній стратегії України залишаються її головними пріоритетами, незважаючи на посилення глобалізаційних трендів. Водночас є гостра потреба інституціалізації культурної дипломатії України. Нажаль, повільний розвиток культурної дипломатії зумовлений нестачею фінансових та адміністративних ресурсів, системності у формуванні культурних ініціатив та грамотної культурної політики в цілому. Варто поглибити саме фахове бачення проблем її розвитку. Задля цього при нагоді стане досвід інституціалізації більш успішних європейських держав, який необхідно інтерпретувати з огляду на українські реалії. Більшість з них розробили цілі мережі інституцій культурної дипломатії, котрі мають на меті вироблення культурних цінностей у різноманітних соціокультурних контекстах. Яскравими прикладами таких інституцій є Британська Рада, Французький Інститут, Чеський центр, Польський Інститут, Ґете-Інститут в Україні, чия діяльність сприяє зміцненню міжкультурної взаємодії. Особлива увага в статті приділена концепції мультикультуралізму, що склалася в Західній Європі. Виявлено, що вона вимагала політичного визнання особливої «життєвої моделі» меншин в якості рівноправної моделі більшості приймаючої сторони. Проблема полягає в тому, що пара «більшість-меншість» залишалася на тих же позиціях, що і в концепції асиміляції, з різницею лише, що меншість підтримувалася в своїй інакшості, а не асимілювалася до більшості. Незважаючи на благі наміри, в реальності мультикультуралізм, підкреслюючи відмінні риси різних спільнот, може призвести до сегрегації, створення національних та/або конфесійних районів, по відношенню до яких будуть зберігатися ті ж самі стереотипи та взаємні упередження. В статті показано, що толерантність є не просто бажаним станом суспільної та міждержавної комунікації, але й неодмінною умовою збереження миру на планеті.

Стаття аналізує основні проблеми розвитку української мови і культури в євроінтеграційній стратегії нашої держави. Прагнучи намітити шляхи її подолання в концептуальному вимірі автор звернулась до напрацювань зарубіжних і українських дослідників. Дослідження доводить, що мова і культура в євроінтеграційній стратегії України залишаються її головними пріоритетами, незважаючи на посилення глобалізаційних трендів. Водночас є гостра потреба інституціалізації культурної дипломатії України. Нажаль, повільний розвиток культурної дипломатії зумовлений нестачею фінансових та адміністративних ресурсів, системності у формуванні культурних ініціатив та грамотної культурної політики в цілому. Варто поглибити саме фахове бачення проблем її розвитку. Задля цього при нагоді стане досвід інституціалізації більш успішних європейських держав, який необхідно інтерпретувати з огляду на українські реалії. Більшість з них розробили цілі мережі інституцій культурної дипломатії, котрі мають на меті вироблення культурних цінностей у різноманітних соціокультурних контекстах. Яскравими прикладами таких інституцій є Британська Рада, Французький Інститут, Чеський центр, Польський Інститут, Ґете-Інститут в Україні, чия діяльність сприяє зміцненню міжкультурної взаємодії. Особлива увага в статті приділена концепції мультикультуралізму, що склалася в Західній Європі. Виявлено, що вона вимагала політичного визнання особливої «життєвої моделі» меншин в якості рівноправної моделі більшості приймаючої сторони. Проблема полягає в тому, що пара «більшість-меншість» залишалася на тих же позиціях, що і в концепції асиміляції, з різницею лише, що меншість підтримувалася в своїй інакшості, а не асимілювалася до більшості. Незважаючи на благі наміри, в реальності мультикультуралізм, підкреслюючи відмінні риси різних спільнот, може призвести до сегрегації, створення національних та/або конфесійних районів, по відношенню до яких будуть зберігатися ті ж самі стереотипи та взаємні упередження. В статті показано, що толерантність є не просто бажаним станом суспільної та міждержавної комунікації, але й неодмінною умовою збереження миру на планеті. ; Статья анализирует основные проблемы развития украинского языка и культуры в евроинтеграционной стратегии нашего государства. Стремясь наметить пути их преодоления в концептуальном измерении, автор обратилась к наработкам зарубежных и украинских исследователей. Исследование доказывает, что язык и культура в евроинтеграционной стратегии Украины остаются ее главными приоритетами, несмотря на усиление глобализационных трендов. В то же время существует острая необходимость в институциализации культурной дипломатии Украины. К сожалению, медленное развитие культурной дипломатии обусловлено нехваткой финансовых и административных ресурсов, отсутствием системности в формировании культурных инициатив и грамотной культурной политики в целом. Стоит углубить именно профессиональное видение проблем ее развития. Для этого при пригодится опыт институциализации более успешных европейских государств, который необходимо интерпретировать с учетом украинских реалий. Большинство этих стран разработали целые сети учреждений культурной дипломатии, цель деятельности которых заключается в создании культурных ценностей в различных социокультурных контекстах. Яркими примерами таких институтов являются Британский Совет, Французский Институт, Чешский центр, Польский Институт, Гете-Институт в Украине, чья деятельность способствует укреплению межкультурного взаимодействия. Особое внимание в статье уделено концепции «мультикультурализм», которое сложилось в Западной Европе. Выявлено, что она требовала политического признания особой «жизненной модели» меньшинств в качестве равноправного модели большинства принимающей стороны. Проблема заключается в том, что парный концепт «большинство-меньшинство» оставалось на тех же позициях, что и в концепции ассимиляции, с разницей лишь, что меньшинство поддерживалось в своей инаковости, а не ассимилировалось в большинство. Несмотря на благие намерения, в реальности мультикультурализм, который подчеркивает отличительные особенности различных сообществ, может привести к сегрегации, созданию национальных и / или конфессиональных районов, в отношении которых будут храниться те же стереотипы и взаимные предубеждения. В статье показано, что толерантность является не просто желательным состоянием общественной и межгосударственной коммуникации, но и является непременным условием сохранения мира на планете. ; The article analyzes the main problems of the Ukrainian language and culture development in the European integration strategy of our country. To outline the ways of overcoming those in a conceptual dimension the author addressed to the achievements of the foreign and Ukrainian researchers. The research proves that, despite the strengthening of globalization trends, the language and culture in the European integration strategy of Ukraine remain its main priorities. At the same time, there is an urgent need for the institutionalization of Ukraine's cultural diplomacy. Unfortunately, the slow development of cultural diplomacy is caused by the lack of financial and administrative resources, as well as systematic in the cultural initiatives and competent cultural policy formation in general. It is necessary to deepen the most professional vision of its development problems. In order to do this, it will be useful to address to the more successful European states institutionalization experience, to be interpreted in the light of the Ukrainian realities. Most of them have developed entire networks of cultural diplomacy institutions, aimed at cultural values development in a variety of social and cultural contexts. There are bright examples of such institutions as the British Council, the French Institute, the Czech Centre, the Polish Institute, the Goethe-Institute in Ukraine, with their activities contributing to the intercultural cooperation strengthening. A special attention is paid to the concept of multiculturalism in Western Europe. It is found that it required a political recognition of the minorities' special "life model" as an equitable model for the majority of the host party. The problem is that the "majority – minority" pair remained in the same positions as in the assimilation concept, with the difference only the minority been supported in its otherness, rather than assimilated to the majority. In reality, in spite of good intentions, multiculturalism, emphasizing the distinctive features of different communities, can lead to segregation, the creation of national and / or confessional districts, in which and in relation to which the same stereotypes and mutual prejudice will be maintained. The article shows that tolerance is not only a desirable state of social and interstate communication, but also an indispensable condition for the preservation of peace on the planet.

Theoretical aspects of formation of ecologically balanced model of the rural areas economy development in the zone of irrigation were carried out by the study of theoretical, methodical and scientific-practical bases for formation and development of the model and mechanisms of its implementation in the system of regional environmental use. Methodological foundation of the study was formed by classic theses of environmental use economy, agrarian economy, scientific works of domestic and foreign scientists, and personal investigations. Methods of the study include systematic approach and analysis, historical, monographical, economic and statistical, systematic and structural, and graphical methods. The main constituent of agrarian sector is an enterprise, which uses available natural resources potential in order to produce competitive agricultural products. Formation of ecologically balanced economic development of an agrarian enterprise is not only a relevant but also a difficult issue. Determination of the minimum ecological standards for agricultural enterprises, development of the programs of rational use of natural resources together with corresponding economic indices is impossible without the integration of ecological limitations into the economic development of an agrarian enterprise, agrarian sector of the economy and rural areas. A strategy of the balancing interests, which is based on strategic directions of rural areas development, is determined by the corresponding requirements and limitations, namely: economic aims of agrarian enterprises and agrarian sector in general are regulated by ecological limitations, and ecological goals are fulfilled without economic restrictions. This is the best variant for the model of balancing interests in the process of economic development of agrarian sector of the economy and rural areas. Balancing of the model of economic development provides for the improvement in ecological policy, regulation of economic development through diversification of economic activity of the productive objects of rural area, improvement of legislative and normative basis and informational support of rural areas development. To implement the developed model there is a scientifically grounded organizational and economic mechanism with appropriate instruments by determination of principles of the mechanism formation, substantiation of organizational instruments of direct action and economic instruments of side action of ecological orientation considering sectoral and territorial approaches to the balancing ecological and economic development of rural areas. ; Теоретические аспекты формирования экологически сбалансированной модели развития экономики села в зоне полива проводились исследования теоретического, методического и научно-практического основы формирования и развития модели и механизмы ее реализации в системе регионального природопользования. Методологическую основу исследования составили классические тезисы. экономики природопользования, аграрной экономики, научных трудов отечественных и зарубежных ученых, и личные расследования. Методы исследования включают системный подход и анализ, исторический, монографические, экономико-статистические, систематические и структурно-графические методы. Главный Составной частью аграрного сектора является предприятие, которое использует имеющийся природно-ресурсный потенциал для производить конкурентоспособную сельскохозяйственную продукцию. Формирование экологически сбалансированного экономического развития аграрного предприятия является не только актуальной, но и сложной проблемой. Определение минимума экологические стандарты для сельскохозяйственных предприятий, разработка программ рационального использования природных ресурсы вместе с соответствующими экономическими показателями невозможны без интеграции экологических ограничения в развитии экономики аграрного предприятия, аграрного сектора экономики и сельские районы. Стратегия балансирования интересов, основанная на стратегических направлениях сельской местности развития, определяется соответствующими требованиями и ограничениями, а именно: экономическими целями Аграрные предприятия и аграрный сектор в целом регулируются экологическими ограничениями и экологическими Цели выполняются без экономических ограничений. Это лучший вариант для модели баланса интересов в процессе экономического развития аграрного сектора экономики и сельской местности. Балансировка модели экономического развития предусматривает совершенствование экологической политики, регулирование экономическое развитие через диверсификацию хозяйственной деятельности производственных объектов села область, совершенствование законодательной и нормативной базы и информационное обеспечение развития сельских территорий. Для реализации разработанной модели существует научно обоснованная организационно-экономическая механизм с соответствующими инструментами путем определения принципов формирования механизма, обоснование организационных инструментов прямого действия и экономических инструментов побочного действия экологической направленности с учетом отраслевых и территориальных подходов к уравновешиванию экологических и экономическое развитие сельской местности. ; Теоретичні аспекти формування екологічно збалансованої моделі економічного розвитку сільського регіону в зоні зрошення виконувалось через дослідження теоретичних, методичних та науково-практичних засад формування і розробки моделі та механізмів її реалізації у системі регіонального природокористування. Методологічну основу дослідження становлять класичні положення економіки природокористування, аграрної економіки, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених та особисті дослідження. Методи дослідження включають в себе системний підхід та аналіз, історичний, монографічний, економіко-статистичний, системно-структурний та графічний методи. Основною складовою аграрного сектору є підприємство, яке використовує наявний природно-ресурсний потенціал з метою отримання конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції. Формування екологічно збалансованого економічного розвитку аграрного підприємства є не лише актуальним питанням, але й складним. Встановлення мінімальних екологічних стандартів для сільськогосподарських підприємств, розробка програм раціонального використання природних ресурсів разом з відповідними економічними показниками неможливе без інтеграції екологічних обмежень в економічний розвиток аграрного підприємства, аграрного сектору економіки та сільських територій. Стратегія збалансування інтересів, яка ґрунтується на стратегічних напрямах розвитку сільського регіону, регламентується відповідними вимогами й обмеженнями, а саме: економічні цілі аграрних підприємств і аграрного сектору в цілому регулюються екологічними обмеженнями, а екологічні цілі реалізуються без економічних обмежень. Це є найкращим варіантом для моделі збалансування інтересів у процесі економічного розвитку аграрного сектору економіки і сільських територій. Збалансування моделі економічного розвитку передбачає удосконалення екологічної політики, регулювання економічного розвитку через диверсифікацію господарської діяльності виробничих об'єктів сільського регіону, удосконалення законодавчо-нормативної бази та інформаційного забезпечення розвитку сільського регіону. Для впровадження розробленої моделі науково обґрунтовано організаційно-економічний механізм з відповідним інструментарієм, які ґрунтуються на визначених принципах побудови механізму, обґрунтуванні організаційних інструментів прямої дії та економічних інструментів побічної дії екологічної спрямованості з урахуванням галузевого і територіального підходів до збалансування еколого-економічного розвитку сільського регіону.

Theoretical aspects of formation of ecologically balanced model of the rural areas economy development in the zone of irrigation were carried out by the study of theoretical, methodical and scientific-practical bases for formation and development of the model and mechanisms of its implementation in the system of regional environmental use. Methodological foundation of the study was formed by classic theses of environmental use economy, agrarian economy, scientific works of domestic and foreign scientists, and personal investigations. Methods of the study include systematic approach and analysis, historical, monographical, economic and statistical, systematic and structural, and graphical methods. The main constituent of agrarian sector is an enterprise, which uses available natural resources potential in order to produce competitive agricultural products. Formation of ecologically balanced economic development of an agrarian enterprise is not only a relevant but also a difficult issue. Determination of the minimum ecological standards for agricultural enterprises, development of the programs of rational use of natural resources together with corresponding economic indices is impossible without the integration of ecological limitations into the economic development of an agrarian enterprise, agrarian sector of the economy and rural areas. A strategy of the balancing interests, which is based on strategic directions of rural areas development, is determined by the corresponding requirements and limitations, namely: economic aims of agrarian enterprises and agrarian sector in general are regulated by ecological limitations, and ecological goals are fulfilled without economic restrictions. This is the best variant for the model of balancing interests in the process of economic development of agrarian sector of the economy and rural areas. Balancing of the model of economic development provides for the improvement in ecological policy, regulation of economic development through diversification of economic activity of the productive objects of rural area, improvement of legislative and normative basis and informational support of rural areas development. To implement the developed model there is a scientifically grounded organizational and economic mechanism with appropriate instruments by determination of principles of the mechanism formation, substantiation of organizational instruments of direct action and economic instruments of side action of ecological orientation considering sectoral and territorial approaches to the balancing ecological and economic development of rural areas. ; Теоретические аспекты формирования экологически сбалансированной модели развития экономики села в зоне полива проводились исследования теоретического, методического и научно-практического основы формирования и развития модели и механизмы ее реализации в системе регионального природопользования. Методологическую основу исследования составили классические тезисы. экономики природопользования, аграрной экономики, научных трудов отечественных и зарубежных ученых, и личные расследования. Методы исследования включают системный подход и анализ, исторический, монографические, экономико-статистические, систематические и структурно-графические методы. Главный Составной частью аграрного сектора является предприятие, которое использует имеющийся природно-ресурсный потенциал для производить конкурентоспособную сельскохозяйственную продукцию. Формирование экологически сбалансированного экономического развития аграрного предприятия является не только актуальной, но и сложной проблемой. Определение минимума экологические стандарты для сельскохозяйственных предприятий, разработка программ рационального использования природных ресурсы вместе с соответствующими экономическими показателями невозможны без интеграции экологических ограничения в развитии экономики аграрного предприятия, аграрного сектора экономики и сельские районы. Стратегия балансирования интересов, основанная на стратегических направлениях сельской местности развития, определяется соответствующими требованиями и ограничениями, а именно: экономическими целями Аграрные предприятия и аграрный сектор в целом регулируются экологическими ограничениями и экологическими Цели выполняются без экономических ограничений. Это лучший вариант для модели баланса интересов в процессе экономического развития аграрного сектора экономики и сельской местности. Балансировка модели экономического развития предусматривает совершенствование экологической политики, регулирование экономическое развитие через диверсификацию хозяйственной деятельности производственных объектов села область, совершенствование законодательной и нормативной базы и информационное обеспечение развития сельских территорий. Для реализации разработанной модели существует научно обоснованная организационно-экономическая механизм с соответствующими инструментами путем определения принципов формирования механизма, обоснование организационных инструментов прямого действия и экономических инструментов побочного действия экологической направленности с учетом отраслевых и территориальных подходов к уравновешиванию экологических и экономическое развитие сельской местности. ; Теоретичні аспекти формування екологічно збалансованої моделі економічного розвитку сільського регіону в зоні зрошення виконувалось через дослідження теоретичних, методичних та науково-практичних засад формування і розробки моделі та механізмів її реалізації у системі регіонального природокористування. Методологічну основу дослідження становлять класичні положення економіки природокористування, аграрної економіки, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених та особисті дослідження. Методи дослідження включають в себе системний підхід та аналіз, історичний, монографічний, економіко-статистичний, системно-структурний та графічний методи. Основною складовою аграрного сектору є підприємство, яке використовує наявний природно-ресурсний потенціал з метою отримання конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції. Формування екологічно збалансованого економічного розвитку аграрного підприємства є не лише актуальним питанням, але й складним. Встановлення мінімальних екологічних стандартів для сільськогосподарських підприємств, розробка програм раціонального використання природних ресурсів разом з відповідними економічними показниками неможливе без інтеграції екологічних обмежень в економічний розвиток аграрного підприємства, аграрного сектору економіки та сільських територій. Стратегія збалансування інтересів, яка ґрунтується на стратегічних напрямах розвитку сільського регіону, регламентується відповідними вимогами й обмеженнями, а саме: економічні цілі аграрних підприємств і аграрного сектору в цілому регулюються екологічними обмеженнями, а екологічні цілі реалізуються без економічних обмежень. Це є найкращим варіантом для моделі збалансування інтересів у процесі економічного розвитку аграрного сектору економіки і сільських територій. Збалансування моделі економічного розвитку передбачає удосконалення екологічної політики, регулювання економічного розвитку через диверсифікацію господарської діяльності виробничих об'єктів сільського регіону, удосконалення законодавчо-нормативної бази та інформаційного забезпечення розвитку сільського регіону. Для впровадження розробленої моделі науково обґрунтовано організаційно-економічний механізм з відповідним інструментарієм, які ґрунтуються на визначених принципах побудови механізму, обґрунтуванні організаційних інструментів прямої дії та економічних інструментів побічної дії екологічної спрямованості з урахуванням галузевого і територіального підходів до збалансування еколого-економічного розвитку сільського регіону.

PurposeThe purpose of this study is to find a balance between tourism development and environment, on the one hand, and achieve a consensus between the profitability and development of local community, on the other hand.Design/methodology/approachThe research model presented is a model of structural equations with three variables (tourists, local population and resources); these variables attempt to explain how we can develop ecotourism in Farasan Island. This study is based on a survey conducted in June 2015 of 600 Saudi citizens and residents. A list comprising 900 potential participants was created from various public sources as well as from the researchers' professional and social contacts. The interviewees were contacted to alert them to participate in the survey. A total of 600 completed responses were received within 10 weeks of launching the survey, and these responses are analyzed and reported in the present study. The questionnaire consists of a series of questions with a five-point Likert scale for each concept in the model. The authors also used a set of demographic questions that delved into respondents' tourism and ecotourism knowledge.FindingsThe results of this study indicate that the impact of local population and resources toward ecotourism is statistically significant and that they positively influence ecotourism as hypothesized. However, it was surprising that tourist was negatively related to ecotourism. This may be because the benefits of tourist are more apparent at leisure and social level rather than at the environmental level. The data were analyzed using factor, correlation and multiple regression analyses. Factor analysis was used to determine the dimensionality of each construct. The reliability and validity of the constructs resulting from the factor analysis were evaluated before they were used in the regression analysis. Reliability was tested using Cronbach's alpha, where the degree of acceptance of reliability is 0.70 (Nunnally, 1978).Research limitations/implicationsNegative attitudes toward a potentially empowering tourist need further investigation and attention from policymakers. One possible explanation for this result may be that ecotourism through foreign tourist is not entirely anonymous, and this may dissuade people for fright of negative effects. It can be explained by the conservative culture of Saudi Arabia and the so-called "intermediate paradox" (Persson and Lindh, 2012), where the same people who are responsible for new forms of ecotourism explicitly or implicitly oppose these reforms.Practical implicationsFrom a practical perspective, the findings regarding attitudes toward ecotourism lend support to the notion that the government is doing a relatively good job and this work should be sustained. The respondents recognize that significant benefits can be derived if the government uses ecotourism to develop and increase livelihood of citizen. These benefits include more efficient policy- and decision-making processes and outcomes and greater engagement of citizens in government initiatives and priorities for ecotourism. This perception is in accord with the pervasive thinking in the literature regarding the transformative potential of ecotourism. The lack of interest or discomfort in engaging with the government via ecotourism has profound implications for the development of Farasan Island in Saudi Arabia. The finding suggests that regardless of the level of government investment in ecotourism, uptake may remain low. The study has also proposed and empirically tested a model of ecotourism that provides fertile grounds for further testing in other contexts and socio-political environments. From a practical perspective, the findings reported here could help shape the strategies and tactics the government could use to increase the rate of ecotourism in Saudi Arabia.Social implicationsFrom an original exploratory study that puts in perspective of Island experience, this study examines the scope of ecotourism as an alternative to tourism to the Farasan Island in Saudi Arabia. Considering the tourism potential existing on Farasan Island and its socio-cultural consequences discussed, we think of making tourism otherwise based on conservation of ecology and participation of local people. It is then shown that the position of the authorities in terms of alternative tourism, which remains the order of discourse, encourages local actors to pursue their own projects. But in terms of local development, the impact of these local initiatives, scattered and disjointed, are altogether very low. The authors try, through well-designed questionnaire, to explore and to take measures leading to the expected sustainable management of resources, while investments are gradually encouraging ecotourism in Farasan Island. The results indicate that the impact of local population and resource toward ecotourism is statistically significant and that they positively influence ecotourism. However, it was surprising that tourist was negatively related to ecotourism.Originality/valueResearch on ecotourism in Saudi Arabia is virtually non-existent, particularly research relating to tourist as opposed to the technological aspects of fostering ecotourism. The results of this study indicate that two variables positively influence ecotourism: local population and resource, through the use of nature and social tradition. The perceived benefits of ecotourism were statistically significant but negatively related to tourists. Moreover, both age and gender influence the level of ecotourism – age positively and gender negatively. These findings suggest that as people become more mature, they are more willing to encourage ecotourism of the country via natural and cultural channels. Also, it appears that women are not likely to use ecotourism more because of traditional practices of the role of women. Moreover, participants have a favorable attitude toward the progress and efforts made by the government to encourage greater ecotourism. Finally, while participants recognize the benefits of interacting with the government through programs and that program is likely to play a major role in future efforts, they currently do not see the need to use ecotourism or are not comfortable to engage with the government.

The results of the study of the state and trends, dynamics and structure of the market of transport services, including foreign trade flows for the period of 2010-2016 are presented. The modern world economy is developing at a rate at which economic relations acquire the properties of multilayer complexity and become multi-stage, transport is essential for the sustainable development of such relations. , and the needs in the transport sector, including road haulage, are significantly changing. The conducted researches should be used to increase efficiency in the formation of rational schemes of movement of goods by type of goods, which will ensure the possibility of reducing transport costs. The balance of consumer, wholesale, and market of cargo transportation in Ukraine, with similar trends of development, is established. It is proved that the market of transport services tends to develop with an objective reduction of growth rates. The high level of depreciation of fixed assets and the insufficient rates of their renewal lead to a reduction in the number of equipment fleets, non-compliance with the technical and technological requirements level, significantly increasing energy costs, harmful effects on the environment, repairs and restoration costs, and the necessary level of quality and safety of the services provided. Reducing the volume of transportation and transport work is due to aging, deterioration of the technical condition and reduction of rolling stock fleet, and this leads to a deterioration in the quality and safety of transport services. The transport industry of Ukraine needs to update its fixed assets, improve transportation technologies, and improve the quality of transport and forwarding services on the basis of EU requirements. With the goal of comprehensive development of the transport system of Ukraine it is necessary to improve the transport policy at the state level aimed at providing the transport sector of the economy with investment resources, taking into account the fact that the share of road transport in the transport system of the country is increasing, in a stable, with a positive trend of demand for the transportation of goods and passengers there will be a long-term dynamic development of the transport industry as a whole. ; Представлены результаты исследования состояния и тенденций, динамику и структуру рынка транспортных услуг включая внешнеэкономические грузопотоки за период 2010–2016 гг. Современная мировая экономика развивается темпами при которых экономические отношения приобретают свойства комплексности многослойности и становятся многоступенчатыми, для обеспечения устойчивого развития таких отношений важную роль играет транспорт, причем потребности в области транспорта, в том числе автомобильных перевозках, существенно меняются. Проведенные исследования целесообразно использовать для повышения эффективности при формировании рациональных схем движения грузов по видам товара, что обеспечит возможность снижения транспортных расходов. Установлено сбалансированность потребительского, оптового и рынка перевозок грузов в Украину, имеющих близкие тренды развития. Доказано, рынок транспортных услуг имеет тенденцию развития при объективном снижении темпов роста. Высокий уровень амортизации основных фондов транспорта и недостаточные темпы их обновления приводят к уменьшению количества парка техники, несоответствию техническому и технологическому уровню требований, существенно увеличивая энергозатраты, вредное воздействие на экологию, затраты на ремонт и восстановление, не обеспечивается необходимый уровень качества и безопасности предоставляемых услуг. Уменьшение объемов перевозок и транспортной работы происходит из причин старения, ухудшение технического состояния и сокращение парка подвижного состава, также это приводит к ухудшению качества и безопасности транспортных услуг. Транспортная отрасль Украины нуждается в обновлении основных фондов, совершенствовании технологий перевозок, повышении качества транспортно-экспедиционных услуг на основе требований ЕС. С целью комплексного развития транспортной системы Украины необходимо усовершенствовать транспортную политику на государственном уровне. Ориентировать ее на обеспечение транспортного сектора экономики инвестиционными ресурсами с учетом фактора, что доля автомобильного транспорта в транспортной системе страны растет. А в условиях устойчивого, с положительным трендом, спроса на перевозки грузов и пассажиров, будет иметь место длительное динамичное развитие перевозочной отрасли в целом. ; Представлено результати дослідження стану і тенденцій, динаміку і структуру ринку транспортних послуг, включаючи зовнішньоекономічні вантажопотоки за період 2010–2016 рр. Сучасна світова економіка розвивається темпами при яких економічні відносини набувають властивостей комплексності багатошаровості та стають багатоступінчастими, для забезпечення сталого розвитку таких відносин важливу роль має транспорт, причому потреби в галузі транспорту, в тому числі автомобільних перевезеннях, суттєво змінюються. Проведені дослідження доцільно використовувати для підвищення ефективності при формуванні раціональних схем руху вантажів за видами товару, що забезпечить можливість зниження транспортних витрат. Встановлено збалансованість споживчого, оптового, і ринку перевезень вантажів в Україні, що мають близькі тренди розвитку. Доведено – ринок транспортних послуг має тенденцію розвитку при об'єктивному зниженні темпів росту. Високий рівень амортизації основних фондів транспорту і недостатні темпи їхнього оновлення є причиною зменшення кількості парку техніки, невідповідності технічному та технологічному рівню вимог, суттєво збільшуючи енергозатрати, шкідливий вплив на екологію, витрати на ремонт та відновлення, не забезпечується необхідний рівень якості та безпеки наданих послуг. Зменшення обсягів перевезень і транспортної роботи відбувається з причин старіння, погіршення технічного стану і скорочення парку рухомого складу, також це спричиняє погіршення якості та безпеки транспортних послуг. Транспортна галузь України потребує оновлення основних фондів, удосконалення технологій перевезень, підвищення якості транспортно-експедиційних послуг на основі вимог ЄС. З метою комплексного розвитку транспортної системи України необхідно удосконалити транспортну політику на державному рівні, орієнтовану на забезпечення транспортного сектора економіки інвестиційними ресурсами з врахуванням фактора, що частка автомобільного транспорту в транспортній системі країни зростає, в умовах сталого, з позитивним трендом, попиту на перевезення вантажів і пасажирів, матиме місце тривалий динамічний розвиток перевізної галузі в цілому.

Die seit 2009 umgesetzten Rettungsmaßnahmen im Rahmen der Wirtschafts- und Finanzkrise, wie der Europäische Stabilitätsmechanismus (2011), stellen eine Form der zwischenstaatlichen Solidarität innerhalb der Europäischen Union dar und bedeuten eine neue Dimension der Ressourcenumverteilung zwischen ihren Mitgliedstaaten. Die Rettungsmaßnahmen haben damit die finanzielle Integration der EU unweigerlich vorangetrieben. Es stellt sich die Frage, ob diese Maßnahmen durch eine ausreichende Solidaritätsbereitschaft der EU-Bürger gedeckt werden und ob sie sich bereits als die Solidargemeinschaft begreifen, zu der sie durch die zwischenstaatliche Solidarität faktisch gemacht werden. Die vorliegende Arbeit nimmt daher die transnationale Solidarität der EU-Bürger sowie deren Bedeutung für die Stabilität der EU in den Blick. Dafür wird zunächst auf der Basis von theoretischen Ansätzen aus der Soziologie, der politischen Philosophie und der Ökonomie eine Definition der transnationalen europäischen Solidarität entwickelt. Um das Phänomen der transnationalen Solidarität in seiner Bedeutung für die Stabilität der EU beurteilen zu können, wird anschließend die Theorie des politischen Systems von David Easton herangezogen. Hier dient insbesondere der Ansatz der Unterstützung der politischen Gemeinschaft als Anknüpfungspunkt. Die zentrale Fragestellung der Arbeit widmet sich dem Zusammenhang zwischen transnationalen solidarischen Einstellungen der EU-Bürger, welche als Disposition zu transnationalem europäischen Solidarverhalten zusammengefasst werden, und ihrer Unterstützung der politischen Gemeinschaft der EU. Es wird die Hypothese aufgestellt, dass sich die Disposition zu transnationalem Solidarverhalten zwischen Europäern positiv auf die Unterstützung der europäischen Gemeinschaft als politische Schicksalsgemeinschaft und als Ressourcengemeinschaft auswirkt. Diese Hypothese wird anhand von Umfragedaten aus dem Eurobarometer 79.3 von 2013 überprüft. Es zeigt sich zunächst, dass die EU-Bürger prinzipiell eine relativ ausgeprägte Disposition zu solidarischem Verhalten im Allgemeinen haben, allerdings kann diese Disposition nicht bedenkenlos auf den europäischen Rahmen übertragen werden. Für etwa die Hälfte der EU-Bürger ist transnationales Handeln insgesamt noch kein Teil ihres Alltags. Ein Großteil identifiziert sich stärker mit dem eigenen Land als mit der EU. Von einer ausreichenden Transnationalität und einer weit verbreiteten europäischen Identität der EU-Bürger, welche als Voraussetzungen für transnationales europäisches Solidarverhalten angesehen werden, kann daher nicht gesprochen werden. Eine explorative Faktorenanalyse zeigt, dass das Konstrukt der transnationalen Solidarität nur bedingt konsistent ist – die Disposition zu solidarischem Verhalten korreliert nur schwach mit einer europäischen Identität oder Transnationalität der EU-Bürger. Die Unterstützung der politischen Gemeinschaft der EU ist gespalten: Eine Mehrheit der EU-Bürger sieht zwar eine engere Zusammenarbeit der EU-Mitgliedstaaten infolge der Krise als notwendig an und befürwortet eine weitere politische Integration, beispielsweise in Form einer gemeinsamen Außen- und Sicherheitspolitik. Auch eine weitere finanzielle Integration, zum Beispiel im Rahmen einer Vorabgenehmigung der nationalen Haushalte oder einer Überwachung des Bankensystems durch die EU wird mehrheitlich befürwortet. Die politische Gemeinschaft der EU wird also durchaus als Schicksals- und Ressourcengemeinschaft unterstützt. Andererseits denken rund ein Drittel der EU-Bürger, dass ihr jeweiliges Land besser für die Zukunft gerüstet wäre, wenn es nicht Mitglied der EU wäre. Dies impliziert eine mangelnde Bereitschaft, etwas für die europäische Gemeinschaft zu investieren, was definitiv als Mangel an Unterstützung für die politische Gemeinschaft der EU gewertet werden kann. Eine logistische Regressionsanalyse bestätigt schließlich weitgehend die Hypothese, dass die Disposition zu transnationalem europäischen Solidarverhalten eine positive Wirkung auf die Unterstützung der politischen Gemeinschaft der EU hat, was ein zentrales Ergebnis der Arbeit darstellt. Transnationale Solidarität ist damit als ein wichtiger Faktor für die Stabilität der EU zu betrachten. Der Mangel an transnationaler Solidarität zwischen EU-Bürgern könnte für die Legitimation einer weiteren politischen und finanziellen Integration der EU zum zentralen Problem werden. ; The political actions that were taken to rescue struggling member states of the Eurozone during the economic and financial crisis beginning in 2008 can be seen as a form of interstate solidarity. Programs like the European Stability Mechanism represent a new dimension of resource redistribution between EU member states. Inevitably, financial integration of the EU has been pushed forward thereby. This raises the question of whether these measures are covered by a sufficient sense of solidarity by EU citizens. Do they already understand themselves as a strong community or did the political authorities practice intergovernmental solidarity too early? This dissertation addresses these questions. It focuses on transnational solidarity of EU citizens and its importance for the stability of the EU. Firstly, a definition of transnational European solidarity is developed on the basis of theoretical approaches to solidarity from sociology, political philosophy and economics. Secondly, David Easton's theory of the political system is used to assess the importance of transnational European solidarity for the stability of the EU. Easton's concept of support for the political community is seen as a link between solidarity and the persistence of a system. The research question of the dissertation asks whether there is a causal relationship between transnational solidarity and EU citizens' support for the political community of the EU. It is hypothesized that the disposition to transnational solidarity between Europeans has a positive effect on the support of the political community of the EU. This hypothesis is tested based on survey data from the Eurobarometer 79.3 of 2013. It is shown that EU citizens have a pronounced tendency to solidary behaviour in general. But this disposition cannot be transferred to the European framework automatically. Two main prerequisites for transnational solidarity between EU citizens – transnationalism and a European identity – cannot be considered as sufficient. For about half of the EU citizens transnational action is still not part of their daily lives. Many Europeans have a stronger identification with their own country than with the EU. In addition, an exploratory factor analysis shows that the construct of transnational solidarity is only partly consistent: The disposition to solidary behaviour is only weakly correlated with a European identity or transnationality of EU citizens. The support of the EU's political community among EU citizens is divided: On the one hand, a majority of them see closer cooperation between the EU Member States as necessary to take effective actions against the outcomes of the financial and economic crisis. Most citizens support a stronger political integration, for example in the form of a common foreign or security policy. Even further financial integration is supported, for example in the form of prior authorization of national budgets by the EU or a central supervision of the banking system at EU level. On the other hand one third of the EU citizens think that their country could better face future problems if it was not a member of the EU. This implies an unwillingness to invest in the community of EU member states, which is a strong sign for the lack of support for the political community of the EU. By using logistic regression models, the hypothesis that the disposition to transnational solidary behaviour has a positive effect on the support of the political community of the EU can be confirmed at large. This constitutes a central finding of the dissertation. Transnational solidarity between EU citizens is thus to be regarded as an important factor for the stability of the EU. On the contrary, a lack of transnational solidarity could become a central problem for the legitimacy of the political and financial integration of the EU in the future.

La République Démocratique du Congo (RDC) est incroyablement riche en ressources naturelles. C'est pourquoi nous affirmons, que par son importance géostratégique, la République démocratique du Congo (RDC) est un pays qui décide ou conditionne la stabilité et le développement de l'Afrique centrale et de la région des Grands Lacs. Katanga l'une de ses riches provinces, étant reconnu comme pays minier, elle est le siège de nombreuses exploitations de métaux les plus variés répartis dans une multitude de mines et de carrières. Le secteur minier congolais est placé au centre de la politique du développement qui se base sur la relance macroéconomique, par un recours massif aux investissements étrangers, et cela pour permettre au pays de «lutter contre la pauvreté». Initiée par plusieurs institutions financières internationales, une réforme du secteur minier a été intégrée aux programmes de développements appliqués en République Démocratique du Congo et s'est traduite comme une libéralisation du secteur minier. À ce titre, notre travail c'est-à-dire le présent article propose une réflexion sur le processus d'élaboration de la réforme du secteur minier et les financements de sa mise en oeuvre dans une perspective plus globale de reconstruction du pays. Longtemps critiquée et déshonorée pour ses effets sociaux et environnementaux dévastateurs, la mine artisanale se répand rapidement dans une grande partie du monde, notamment en Afrique. Pour un certain nombre de pays et de communautés internationales, elle représente une voie vers le développement et la croissance économique. L'exploitation artisanale dans les mines de la République Démocratique du Congo et en particulier de la province du Katanga est un marché self -service et anarchique, à la limite de l'informel et duquel le pays ne tire en réalité aucun profit substantiel. Le secteur minier de ce pays et surtout du Katanga a traditionnellement été occupé par la société de l'État «la Gécamines», et celle-ci a le monopole pour toutes les exploitations industrielles des minerais. Reconnu pour détenir une diversité incroyable de minerais en importantes quantités, «ce pays recèlerait 70 % des réserves mondiales de cobalt, 20 % du cuivre, 45 % du diamant, ainsi qu'un potentiel important en or, uranium et manganèse». La République Démocratique du Congo est ainsi le producteur le plus important de cobalt au monde à part l'Australie. ; The Democratic Republic of Congo (DRC) is extremely rich in natural resources. Therefore, due to its geostrategic importance, it is a country that decides whether it affects the stability and development of Central Africa and the Great Lakes region. Katanga is one of the richest provinces of the DRC, where the economy is based primarily on the mining industry, it is a place (seated) for many companies in the mining of metals in mines and quarries. The vision of development of the economy of the country depends on the Congolese mining sector and applied development policy, which is focused on macroeconomic stimulus, such as foreign investment, which in effect allow the fight against poverty. Initiated by several international financial institutions reform mining remains in the integration of the development programs carried out in the Democratic Republic of Congo and is reflected in the liberalization of the mining sector. Therefore, this article is important from the point of view of the development process of the reform of mining and finance its implementation from the point of view of global prospects for reconstruction. Extraction of minerals in the Democratic Republic of Congo, especially in the Katanga province is recognized by the local community as a functioning market in an anarchic because of informal restrictions as a result of which the country draws a small profit. The mining sector in the country, and especially in the province of Katanga has traditionally been occupied by the state company "Gecamines" which has a monopoly in the mining industry. Known as having an amazing variety of minerals in large quantities, "the country had in 2007, about 70% of world reserves of cobalt and 20% copper, 45% of the diamond, as well as significant potential for gold, uranium and manganese." Democratic Republic of Congo is the world's largest producer of cobalt in addition to Australia. ; Demokratyczna Republika Konga (DRK) jest niezwykle bogata w zasoby naturalne. Dlatego też, ze względu na jej znaczenie geostrategiczne jest ona krajem, który decyduje, czy też ma wpływ na stabilność i rozwój Afryki Środkowej i region Wielkich Jezior. Katanga jest jedną z najbogatszych prowincji DRK, gdzie gospodarka oparta jest przede wszystkim na górnictwie, jest ona miejscem (siedzibą) dla wielu firm zajmujących się wydobywaniem metali w kopalniach i kamieniołomach. Wizja rozwoju gospodarki tego państwa uzależniona jest od kongijskiego sektora górniczego oraz stosowanej polityki rozwoju, która ukierunkowana jest na bodźce makro-ekonomiczne, takie jak inwestycje zagraniczne, które w efekcie umożliwią zwalczanie ubóstwa. Zainicjowana przez kilka międzynarodowych instytucji finansowych reforma górnictwa pozostaje w integracji z programami rozwojowymi realizowanymi w Demokratycznej Republice Konga i znajduje odzwierciedlenie w liberalizacji sektora górniczego. W związku z tym niniejszy artykuł jest istotny z punktu widzenia procesu rozwoju reformy górnictwa i finansowania jej realizacji z punktu widzenia globalnej perspektywy odbudowy. Wydobycie minerałów w Demokratycznej Republice Konga, a zwłaszcza w prowincji Katanga uznawane jest przez społeczeństwo lokalne jako funkcjonowanie rynku w sposób anarchiczny z uwagi na nieformalne ograniczenia, w wyniku których kraj czerpie niewielkie zyski. Sektor górniczy w tym kraju, a szczególnie w prowincji Katanga był tradycyjnie zajmowany przez przedsiębiorstwo państwowe "Gecamines", które posiada monopol w przemyśle wydobywczym. Znany jako posiadający niesamowitą różnorodność minerałów w dużych ilościach, "kraj ten posiadał w 2007 roku około 70% światowych rezerw kobaltu, 20% miedzi, 45% diamentu, a także znaczny potencjał złota, uranu i manganu". Demokratyczna Republika Konga jest największym na świecie – oprócz Australii – producentem kobaltu.

Die deutsche Konjunktur blieb im ersten Halbjahr aufwärts gerichtet. Die Zunahme des realen Bruttoinlandsprodukts (BIP) entsprach aufs Jahr hochgerechnet in etwa dem Wachstum des gesamtwirtschaftlichen Produktionspotenzials. Allerdings wechselten im zweiten Quartal die Triebkräfte der Konjunktur von der inländischen Verwendung zum Außenbeitrag. Letzterer verbesserte sich aber aufgrund rückläufiger Einfuhren, während die Ausfuhren etwas langsamer expandierten. Getragen wird die Expansion wesentlich vom Dienstleistungssektor, in dem auch der überwiegende Teil der neu geschaffenen Arbeitsplätze entstand. Im Prognosezeitraum dürfte das BIP weiterhin mit Raten expandieren, die in etwa dem Wachstum des Produktionspotenzials entsprechen. Dabei verliert der private Konsum voraussichtlich an Schwung, weil die Realeinkommenseffekte des gesunkenen Rohölpreises auslaufen. Angesichts der weiter zunehmenden Beschäftigung bleibt er aber aufwärts gerichtet. Die Wohnungsbauinvestitionen nehmen dagegen bei weiterhin niedrigen Hypothekenzinsen und geringer Rendite alternativer Kapitalanlagen wohl deutlich zu. Auslastungsbedingt steigende Baukosten dürften allerdings dämpfend wirken. Auch die Ausrüstungsinvestitionen werden wohl beschleunigt zunehmen, wenn auch mit im Vergleich zu früheren Aufschwüngen geringen Raten. Die Ausfuhren beleben sich mit stärkerer Ausweitung des Welthandels zwar voraussichtlich leicht, jedoch dürften vom Außenbeitrag keine positiven Impulse ausgehen. Alles in allem erwarten wir eine Zunahme des BIP um 1,9% in diesem Jahr und um 1,4% und 1,6% in den beiden kommenden Jahren. Dass die Rate im kommenden Jahr deutlich unter der im laufenden liegt, ist in erster Linie auf die geringere Zahl von Arbeitstagen zurückzuführen. Die Lage am Arbeitsmarkt hat sich im ersten Halbjahr 2016 weiter verbessert. Für den Prognosezeitraum sind allerdings divergierende Entwicklungen bei Erwerbstätigkeit und Arbeitslosigkeit zu erwarten. Obwohl der Beschäftigung voraussichtlich weiter, wenn auch mit etwas geringerem Tempo ausgeweitet wird, ist eine steigende Arbeitslosigkeit zu erwarten. Ursache ist, dass Asylsuchende und Flüchtlinge in zunehmendem Maße Zugang zum Arbeitsmarkt erhalten, die Integration in Beschäftigungsverhältnisse aber aufgrund qualifikatorischer und sprachlicher Defizite schwer fällt. Die Arbeitslosenquote dürfte vor diesem Hintergrund von 6,1% in diesem Jahr auf 6,3% im Jahr 2018 steigen. Die Teuerung wird immer noch von den gesunkenen Weltmarktpreisen für Energie bestimmt. Die Verbraucherpreise stiegen zuletzt nur um 0,4%, während die Kerninflation bei 1,2% lag. Im Prognosezeitraum dürfte zum einen der Effekt der gesunkenen Energiepreise auslaufen. Zum anderen werden die gestiegenen Lohnstückkosten vorrausichtlich vermehrt an die Verbraucher weitergegeben. Wir prognostizieren einen Anstieg der Lebenshaltungskosten um 1,6% im Jahr 2017 und um 1,7% im Jahr 2018 nach lediglich 0,4% im Durchschnitt des laufenden Jahres. Der Staatshaushalt dürfte bei der hier prognostizierten konjunkturellen Entwicklung weiterhin hohe Überschüsse aufweisen. Zum einen steigen die Staatseinnahmen weiter deutlich, da die Struktur des Aufschwungs steuerergiebig bleibt. Zum anderen dürften die Zinsausgaben aufgrund der niedrigen, zum Teil negativen Verzinsung von Staatspapieren weiter zurückgehen. Zudem erwarten wir, dass die Finanzpolitik im Jahr 2018 nicht mehr expansiv ausgerichtet sein wird. Der Überschuss der öffentlichen Haushalte wird wohl 20 Mrd. € in diesem Jahr und 19 Mrd. € bzw. 24 Mrd. € in den beiden kommenden Jahren betragen. Die deutsche Wirtschaft wächst zwar voraussichtlich weiterhin mit relativ gleichmäßigen Raten. Allerdings ist dies auch dem Zusammenwirken mehrerer expansiv wirkender Faktoren zu verdanken: Dem gesunkenen Rohölpreis, den niedrigen Zinsen und einer Abwertung des Euro. Eine Simulation mit dem RWI-Konjunkturmodell legt nahe, dass jeweils rund 0,5%-Punkte der Ausweitung des BIP im vergangenen und in diesem Jahr auf diese expansiven Faktoren zurückzuführen ist. Dies verdeutlicht, dass das zugrundeliegende Wachstum in Deutschland keineswegs besonders hoch ist. Die Wirtschaftspolitik sollte daher mehr tun um das Wachstum langfristig zu fördern. ; The German economy continued to expand in the first six months of 2016. The current annualized growth in gross domestic product (GDP) is roughly in line with the growth rate of potential output. However, the underlying economic drivers shifted from domestic to foreign demand in the second quarter of the year. The recent improvement in net trade, though, is primarily the result of lower imports, while the exports expanded at a somewhat slower pace. Overall, economic growth was driven by the service sector, which accounted for the majority of new jobs created in the first half of the current year. Over the forecast period, GDP is projected to grow at roughly the same pace as potential output. At the same time, household consumption growth is expected to lose momentum due to the gradual phasing out of positive real income effects stemming from the sharp decline in prices of crude oil. However, given the further increase in employment, consumer spending will remain on an upward trend. Moreover, supported by the stance of credit conditions and low returns on alternative investments, residential construction is likely to grow particularly strong in the coming years. Higher construction costs resulting from a greater degree of capacity utilization should, however, dampen somewhat investment in new buildings. Investments in equipment are also expected to expand, although at a more moderate pace than in previous economic upturns. Supported by a projected strengthening in world trade, German exports are also likely to pick up gradually. Nonetheless, net trade is unlikely to make a positive contribution to overall economic growth. In sum, we forecast GDP growth of 1.9% this year. German economy is projected to grow by a further 1.4% in 2017 and 1.6% in 2018. The slower GDP growth in 2017 compared with 2016 results mainly from the reduced number of working days. German labor market continued to improve in the first six months of the current year. Over the forecast period, however, employment and unemployment figures are likely to diverge. Thus, while employment levels will continue to improve throughout the forecast period, although at a slower pace, unemployment is likely to increase. The reason for this is that asylum seekers and refugees are increasingly given access to the labor market, whereas their sustained integration into a job might be hampered by qualification discrepancies and insufficient language skills. Against this background, the unemployment is projected to increase from 6.1% this year to 6.3% in 2018. Subdued domestic inflationary pressure is still determined by persistently low world prices for energy. Thus, CPI inflation grew most recently by only 0.4%, while core inflation reached 1.2%. Over the forecast horizon, inflation is expected to rise gradually. On the one hand, the dampening effect of low energy prices is likely to dissipate in the near term. On the other hand, the rise in unit labor costs is expected to be passed on to consumers. The resulting outlook for inflation this year is therefore of only 0.4%. In the coming years inflation rate is expected to increase by 1.6% and 1.7%, respectively. Given the positive economic and earnings outlook, general government will continue to record large budgetary surpluses. While government revenues are expected to increase since the upswing is tax efficient, interest payments are projected to decrease as a result of very low or even negative interest rates on the bond markets. Moreover, the fiscal policy stance is likely to be tightened somewhat in the coming years.

This dissertation describes how, in the decades after World War II, a new cohort of outside experts helped build confidence among their clients in particular visions of American democratic capitalism. This moment in American history is, as the historian Daniel Horowitz has called it, an era of the "cold war consensus" among social scientists, industry leaders, and policy makers, in the idea that mass affluence would bring social well-being to the many, especially vis-à-vis communism. I add, however, that especially among members of America's business and financial establishments, there was a lack of confidence in how this particular future could be achieved. Thus, there was an ongoing need to build confidence to move America in new directions that to contemporaries seemed foreign and new, and with no certainty of their ultimate success. As discussed in the historiography section later in this introduction, although historians and other scholars have looked at how modernity, and American democratic capitalism specifically, came to be, including its social, cultural, economic, and political configurations, there has been little exploration into the role of for-profit professional services firms in this story. This dissertation also complicates our narratives of the Cold War military-industrial complex by adding new actors to a familiar casts of characters. This dissertation also describes the expansion of quantification and rationality in American social life, especially in the contexts of business, banking, and government. It is about the role and meaning of "economics" outside the halls of academia and government. Lastly, this provides insight into the meaning of objectivity over the 1950s through 1970s, and how that played out in the formation of new professional identities.To explore these concerns, I look at several instances of constructing mass leisure in the United States. These include: the location and feasibility studies for Disneyland completed by Stanford Research Institute (SRI) in 1953 and 1954, discussed in Chapter 1; construction and operations planning completed by SRI and ERA for the 1962 Seattle World's Fair, also known as the Century 21 Exposition, in Chapter 2; the use of outside advisors by the non-profit New York World's Fair 1964-65 Corporation in Chapter 3; ERA's role in the development of Audio-Animatronics and other Disney attractions at the 1964-1965 New York World's Fair in Chapter 4; and finally Miami's never-built Inter-American Cultural and Trade Center (Interama), discussed in Chapter 5. Taken together, these instances cover the time period from the early 1950s until just before the 1970s energy crisis and Watergate began to corrode the nation's confidence in the idea that mass affluence was sustainable.The actors in this dissertation are both familiar and unfamiliar. Few have not heard of Walt Disney, but the role of Harrison Price and his firm ERA in the story of Disney's theme parks are rarely found outside of histories documenting particular aspects of the Disney enterprise. Both ERA and PRC were founded by alumni from non-profit research and development firms and other think tanks. But their main line of work straddled to a far greater extent the public/private division than that of their peers at RAND or the federal departments of the executive branch. Arthur D. Little, Inc., of Cambridge, Massachusetts, is a key actor in the story of industrial research & development in the United States and the history of operations research, but the firm's work on projects of mass leisure (including the 1964-1965 New York World's Fair and Miami's Interama) is little known. The significance of this work in mass leisure is not simply that it is outside of the area explored by scholars. Besides Price, many of these men went on to become key figures in domestic and international development. Some of the very first projects they worked on were in mass leisure, and in very real ways this early work shaped their later careers. Disneyland, Century 21, and New York's "Olympics of Progress" (as Robert Moses called the 1964-1965 New York World Fair) were the crucibles in which these consultants learned how to apply their trades.This dissertation takes the perspective that what mattered the most to their clients was in the ability of these outside advisors to act as prognosticators of the future. While their successes in these efforts did matter (or at the very least, how they presented and explained their past successes and failures), it was their abilities to perform as virtuosos in quantitative methods and to mediate between the worlds of banking, government, industry, and the design professions which mattered the most. They performed as objective counsel, and used a range of methods from statistics to operations research and systems analysis. Some called themselves industrial engineers. Others identified as industrial economists, land economists, or recreational economists. There was never one fixed professional identity among them. They were on the whole, however, not academic economists concerned with theory. The trade of these men was entirely in applied research. Methods they used ran the gamut from statistical analysis to linear programming to computer simulations. What drove demand for their services among their clients in mass leisure was the need to build confidence in the postwar's highly capitalized, financially risky, and otherwise unproven ventures among a diverse set of interests, both public and private. The value of consultants such as Price to clients lay chiefly in their role as depoliticized actors, and it was their public performances of objectivity which made them appear neutral. Indeed, objectivity was one of the chief products they sold, packaged as a service.

The specific diseconomy of our broken food systems has perpetuated a state of suppressed agency wherein citizens are purposefully turned into mere passive consumers, while in parallel spreading the idea that, in democracy, consumer sovereignty and dollar voting are people's best voice. This logic has led to a situation of structural violence: privileged populations have profited from increased information access, expanded choices, and better quality and healthier foods, while disenfranchised communities subjugated to enduring gender, race, and class disparities remain imprisoned in a reality of poor information access, limited choices, and lower quality, frequently unhealthy foods. In recent years, socially innovative initiatives including farmers' markets, public-access community gardens, or food-buying groups, have begun to expand traditional understandings of democracy, democracy in these cases being non-traditionally understood as the exercise of collective rights to self-determination. Empowering communities at the local level has been identified as the first step towards establishing sustainable food systems (UN Human Rights Council, 2014), and governments and authorities are becoming increasingly aware of the need to support and promote local social innovations to achieve that objective. If social innovations are key in achieving sustainability, critically examining them becomes a crucial democratic exercise, lest they remain ephemeral lifestyle choices of a privileged subset of society. Some of these initiatives, while well-intentioned, have been uncritical of power relations and existing disparities, unreachable to the broader population due to their insensitivity to recognition and redistribution struggles. Others, not so well-intentioned, have hoarded sustainability discourses and, with the connivance of governments and authorities, often misled well-intended eaters into supporting seemingly sustainable but inherently problematic practices. A third, important but under- recognized set of initiatives, have come from within communities themselves, designed to serve those very communities, often including core values like participation parity, endogenous leadership, and self-empowerment. In the last decade, food democracy has been defined in multiple ways. First, as opposed to "food control", in the form of an inclusive approach to food policy and in terms of its bottom-up approach and of diversity of views and interests (Lang, 1999). Shiva (2003) also uses it in opposition to food dictatorship understood as the control by foreign transnational corporations through GM crops. Then, as an ideal method for ensuring participation in the food system (Hassanein, 2003), and in opposition to the corporatization of the organics' movement (Johnston & Baumann, 2009). Some authors have continued to frame the debate of food democracy in terms of localism (Brecher, Costello, & Smith, 2000; F. M. Lappé & Lappé, 2002; Thompson & Coskuner-Balli, 2007); while others touch much closer on core issues central to food democracy as understood in the present analysis, such as power relations: "A central concern is the problem of commodity fetishism or, put differently, a lack of transparency in the food system that obscures how relations of production are socially produced rather than naturally given." (Johnston & Baumann, 2009, p. 110) Democracy has also been identified as one of the main features of food sovereignty (Jacobs, 2013; McMichael, 2013; Patel, 2009a; 2009b; Windfuhr & Jonsén, 2005), with research having looked into democratic attributes within food sovereignty practices at the local level (Wald, 2015). However, as a concept, democracy in the food system remains credulously presumed and generic at best, and problematically manipulable at worst. Despite the work of these authors, there is a lack of systematic analyses looking beyond simple definitions by opposition, mere calls for engagement/participation, or non-quantitative mileage definitions. While concepts like "localization", "transparency", or "alternativeness" have helped deepen the analysis of the agri-food system and its actors, isolated notions no longer serve scrutinize recent complex social dynamics, as they do not constitute a comprehensive framework through which to analyze the status of these niches of innovation in democratic terms. As a result of this conceptual gap, governance organizations involved in the agri-food system have been unable to identify key democratizing traits in these initiatives, inadequately addressing the divide between privileged and disenfranchised communities. The hypothesis of this paper is that food democracy is necessary because achieving sustainability involves conflicts over values. The first section of this paper proposes a characterization of food democracy, aiming to identify potential democracy principles for food initiatives, both in their internal and external dimensions. Going beyond conventional criteria of generic participation or transparency, our framework will also consider community-building, horizontal integration of the various actors in a territory, community leadership, ability to generate public debate, economic accessibility, outreach capacity, and empowerment through social action. The second section evaluates the contribution of these principles toward improving social learning processes regarding socio-ecological sustainability controversies in the field of sustainable food transitions. The third section applies this framework to 64 food-related initiatives interviewed in the EU (Belgium, Germany, Italy, and Spain.) As social demands for new forms of democracy increasingly regard socio-environmental governance processes, this research provides a framework to identify democratic attributes in food- related initiatives. These attributes can be key in the support, promotion, and facilitation of social innovations in the agri-food system. Social innovations, particularly in the food system, are transforming and creating new social relations, addressing unsatisfied human needs in the transition towards more sustainable and resilient systems, but to truly transform society and effect lasting change, they must be critical of power structures and radically democratic in essence. The hope of this research is to provide useful principles for the kind of necessary democratic conditions a food initiative must fulfill to be truly socially transformative.

The article deals with activities of the founded in 1725, the first regular French Association of public concerts of the "Concert spiritual".The novelty of this publication is in the study of regularities of formation of the concert repertoire, the influence on him of historical circumstances, the public and the Directorate of virtuosos musicians; the formation of the structure of the concert event-sequence representation of works in concerts the Concert spiritual", which became characteristic for concerts in European countries of XVIII century.Underlines that the opening of these concerts marked the end of the monopoly of courtly secular music – they are not funded by Royal Mint and not imposed by the Royal Academy of music, which has had the privilege to perform musical works. Music started to spread in all levels of the population and gradually allow sprouts idea about open, paid concert.Found that the most important feature of the forming of "concert style" Association "Concert spiritual" was that among its founders and patrons, the owners and managers have been exceptionally prominent French musicians – virtuosos, among which the famous violinists and famous composers, authors of popular operas, symphonies, instrumental concerts, sonatas, etc.The nine periods of the company according to the Guide: 1725-1728 – A.Philidor; 1728-1733 – J.-J.Muret, P.Simard; 1734-1748 – the temporary administration of the Royal Academy of music, F.Rebel and F.Francoeur; 1748-1754 – P.Royer, G.Capperan; 1748-1754 – J.-C. de Mondonville, wife of Royer; 1762-1771 – A.Dauvergne; G.Capperan, N. R. Joliveau; 1771-1773 – A.Dauvergne, M.Berto; 1773-1777 – P.Gavinies, F.J.Gossek, S.Leduc; 1777-1790 – J.Legros, I.Bertom.Notes that the first contract "Concert Spiritual, signed Fìlìdor in 1725, with the Royal Academy of Music City: play only Latin spiritual church music; do not perform works in the French language, and excerpts from the popular French and Italian operas; do not use the musicians of the Royal Academy of music."The Concert spiritual" opened March 18, 1725, in Salle des Suisses Royal Palace Tuileries and 13 April 1784 held a farewell performance in Salle des Suisses in which concerts took place nearly 60 years-was performed the "Farewell" Symphony of Haydn. After this company transferred in the Salle des Machines Tuileries Palace in 1789-1790 – in Theatre Favart and theatre Porte St-Martin, last concert of the Concert spiritual was held on 11 March 1790.It was discovered that with the arrival of new leadership – patent owners or directors changed and the Repertoire of the policy, the number of concerts, place them and even financial status "Concert spiritual".In the period from 1748-1754 becoming popular performances of French virtuosos: Gavinies played the Caprices Locatelli and concert Geminiani, Guion performed with works of Vivaldi, Leclair – own concerts and sonatas Corelli and Vivaldi, Pajen played the works of Tartini, L'Abbaye-son – ensembles playing their own variations for 1-3 violins.Invited foreign musicians sounded: "Stabat Mater" Pergolese performed by Italian singers; the concert of the famous castrato Kaffarelli; was the founder of the "mangejm's school" Stamitz, who performed their own works-Sonata for Viola d'amur, Violin Concerto and Symphony.Under the leadership of the de Mondonville are only his compositions: oratorios and French motets. There are new names: violinists Genin, cellists, brothers Duport, organist Balbastre; harpists to Hochbrucker.Directors of violin Dauvergne,Capperan, Joliveau and Gavinies, Gossek, Leduc to promote a new genre – Symphony.They greatly increased the composition of performers: orchestra – 60 instrumentalists, choir – 47 singers. Violinist-virtuoso and conductor P. Gavinies, promoted the works of authors of different styles – Corelli, Geminiani, Lokatelli, Vivaldi, Tartini, Stamitz, Leclair.In 1777 the conductor Legros, and violinis Bertom create a permanent Orchestra of 65 musicians. Changed artistic direction and repertory concerts: Haydn's Symphony sounded, Mozart, Stamitz, Lahnitz and overtures from operas, instead of motet performed the Italian aria. It was a special period for French artists-virtuosos: violinists, cellists and singers, flutists.Programs of recent years (1789-1790) traditionally consisted of two parts, each of which started Symphony by Haydn or Mozart. In the Centre is a concert Symphony, or instrumental concert. Such works were cellist Duport, pianist, Sejan, violinists Viotti, Djornovik. In final program of sacral music: oratorio Sakkini, motet and TeDeum Gossek, Philidor. You need to make the conclusions that, thanks to the creative initiative of the founding Board of Directors of "spiritual Concert": formed a type of open concerts – two departments of the Symphony and instrumental concert and solo, vocal numbers between them and sacral′ works at the end; for 65 years the Concert spiritual was completed 1253 musical works who wrote 456 composers; sacred music from the Church came in the concert hall; performers-Virtuosi (violinists, cellists, organists, klavesinìsts) approved the growing need of the public in the "virtuosity," which is a characteristic feature for the "concert style"; ended the monopoly of court secular music, the initiative in conducting concerts moved to musicians – professionals virtuosos-instrumentalists, singers and composers; began an active democratization of concert activities-born and had an open practice paid concert. ; В статье раскрывается деятельность первой постоянной французской ассоциации общественных концертов "Духовные концерты" (1725-1790). Подчеркнуто, что благодаря "Духовным концертам" и творческой деятельности их основателей и директоров сформировался тип открытого платного концерта – два отделения с симфонией и инструментальным концертом; завершилась монополия придворной светской музыки – инициатива концертирования перешла к музыкантам-профессионалам. ; У статті розкривається діяльність першої регулярної французької асоціації громадських концертів "Concert spiritual" (1725-1790). Підкреслено, що завдяки "Concert spiritual" та творчій діяльності його засновників та директорів сформувався тип відкритого платного концерту – два відділення з симфонією та інструментальним концертом; завершилась монополія придворної світської музики – ініціатива концертування перейшла до музикантів-професіоналів.