Suchergebnisse

The government of the former Prime-Minister of Ukraine Olexiy Honcharuk named itself "the government of technocrats". This shows that the concept of technocracy becomes attractive in Ukraine. Technocracy is the form of government, which attempts to distance itself from political representation or affiliation with a particular ideology. Technocrats derive their legitimacy from their skills and expertise, and focus primarily on problem-solving and optimizing the society's useful functions. Technocracy has always been a promising political concept. The Republic by Plato can be regarded as the first attempt to substantiate a technocratic society, in which power proceeds from the expertise of its dominant elite. Technocracy was very appealing in the industrial age, when scientific management of factories inspired the idea that society at large could be governed by similar methods. Today, digital technologies and Big Data reinvigorate the technocratic project. In this article it has been shown that technocracy, if taken too far, can be antithetical to liberal democracy and its core value – political freedom. Technocratic society resembles a corporation run by the board of directors rather than a republic of citizens. We have pointed out the factors, which make it appealing in the modern world. We then have analyzed the ideas of Howard Scott, the founder of the movement Technocracy Inc., who advocated this political model in the industrial age, and Parag Khanna, who has made similar claims about the benefits of technocracy in the digital age. It has been proven that both these thinkers share the same illiberal mindset including the common faith in the applicability of scientific methods of social management without regard for popular votes and opinions, admiration of autocratic powers of the day, and disregard for democratic procedures, which they see as hurdles on the path toward economic well-being and political domination. Finally, we asked the question: if the challenge to political freedom in Ukraine proceeds from technocracy, will it be defended in the same way as during the three Ukrainian Maidans (1990, 2004, 2014)? We deliberately leave this question unanswered, hoping that the answer will be investigated in future publications. ; Правительство бывшего премьер-министра Украины Алексея Гончарука назвал себя «правительством технократов». Это указывает на то, что концепция технократии становится все более привлекательной в Украине. Технократия - это тип правления, пытается дистанцироваться от политического представительства или принадлежности к определенной идеологии. Легитимность технократов обусловлена, прежде всего, их навыками, а свое внимание они сосредотачивают прежде всего на решении проблем и оптимизации полезных функций общества.Технократия была привлекательной в разные исторические эпохи. «Государство» Платона можно считать первой попыткой обосновать технократическое общество, в котором власть основывается на навыках и знаниях его руководящей слои. Также, технократию считали удивительно перспективной в промышленную эпоху, когда научный менеджмент предприятий вдохновил идею, что обществом в целом можно управлять похожими методами. Сегодня технократия получает новый стимул от стремительного развития компьютерных технологий и «больших данных».В статье утверждается, что технократический проект может противоречить либеральной демократии и ее ключевой ценности - политической свободе. Технократическое общество напоминает скорее корпорацию, которой руководит совет директоров, чем республику граждан. Было указано на факторы, которые лежат в основе привлекательности технократии в современном мире. Также, были проанализированы идеи Говарда Скотта, основателя движения Technocracy Inc. в 1930-х гг. в США, который отстаивал технократию в промышленную эпоху, и Параґа Ханны, который обосновывает ее преимущества над демократией в цифровую эпоху. Оба автора имеют четко выраженную антилиберальными позицию, которая включает убеждение, что обществом нужно управлять на основе «научных методов», а не демократических голосов; захват авторитарными государствами соответствующих исторических эпох, а также трактовка демократических норм и процедур как препятствий на пути к экономическому процветанию и политической мощи. В конце был задан вопрос: если основной вызов для политической свободы в Украине будет происходить от технократии, или защищать ее так же, как это происходило во время трех украинских Майданов (1990, 2004, 2014)? Мы оставляем этот вопрос без ответа, надеясь, что оно будет исследовано в будущих публикациях. ; Уряд колишнього прем'єр-міністра України Олексія Гончарука назвав себе «урядом технократів». Це вказує на те, що концепція технократії стає дедалі привабливішою в Україні. Технократія – це тип правління, що намагається дистанціюватися від політичного представництва чи приналежності до певної ідеології. Легітимність технократів обумовлена, передусім, їхніми навичками, а свою увагу вони зосереджують, передусім, на вирішенні проблем та оптимізації корисних функцій суспільства. Технократія була привабливою у різні історичні епохи. «Державу» Платона можна вважати першою спробою обґрунтувати технократичне суспільство, в якому влада ґрунтується на навиках та знаннях його керівної верстви. Також, технократію вважали напрочуд перспективною у промислову епоху, коли науковий менеджмент підприємств надихнув ідею, що суспільством загалом можна керувати схожими методами. Сьогодні технократія отримує новий стимул від стрімкого розвитку комп'ютерних технологій і «великих даних». У статті стверджується, що технократичний проект може суперечити ліберальній демократії та її ключовій цінності – політичній свободі. Технократичне суспільство нагадує радше корпорацію, якою керує рада директорів, аніж республіку громадян. Було вказано на фактори, які лежать в основі привабливості технократії у сучасному світі. Також, було проаналізовано ідеї Говарда Скотта, засновника руху Technocracy Inc. у 1930-х рр. у США, який відстоював технократію у промислову епоху, та Параґа Ханни, який обґрунтовує її переваги над демократією у цифрову епоху. Обидва автори мають чітко виражену антиліберальну позицію, яка включає переконання, що суспільством потрібно керувати на основі «наукових методів», а не демократичних голосів; захоплення авторитарними державами відповідних історичних епох, а також трактування демократичних норм і процедур як перепон на шляху до економічного процвітання та політичної могутності. Наприкінці було поставлено питання: якщо основний виклик для політичної свободи в Україні походитиме від технократії, чи захищатимуть її так само, як це відбувалося під час трьох українських Майданів (1990, 2004, 2014 рр.)? Ми залишаємо це запитання без відповіді, сподіваючись, що воно буде досліджено у майбутніх публікаціях.

This article examines the stages of the electoral process based on the legislation of Ukraine on elections since the proclamation of independent Ukraine until now. Considerable attention is paid to the disclosure of the concept of "electoral process", since democracy and the legitimacy of the entire system of public authorities depend to the electoral democracy. On the basis of various points of view of scientists, scholars of lawyers it can be concluded that the electoral process as a legal category is an independent legal institution of constitutional law, which should be understood as a set of constitutional and procedural norms governing the formation of representative bodies of the state and other elected bodies of state power and bodies of local self-government, election of state officials. The issue of the legislative support of the electoral process in Ukraine, the problem of the formation of a system of electoral legislation in Ukraine on the basis of which the electoral process takes place - elections of the President of Ukraine, people's deputies of Ukraine, deputies of local councils and village, town and city mayors. Adequate reflection of the will of the citizens on the formation of a system of government, the creation of conditions for free and deliberate expression of will require not only the legislative consolidation of the principles of free and fair elections, but also detailed legal regulation of procedures for conducting an election campaign, determination of the status of the subjects of the electoral process, their rights and obligations defining the results of elections, etc. The necessity of formation and establishment of a stable electoral culture of voters and the stability of electoral legislation for ensuring the proper realization of the electoral rights of Ukrainian citizens is indicated. However, the main problem is not so much in adopting laws that would comply with generally accepted democratic principles, but in ensuring compliance with these principles in practice, which does not always lie in the field of legislative regulation. In order to ensure legality in the process of organizing and holding elections, the functioning and interaction of all branches of state power, local self-government bodies and public associations must be agreed upon. Keywords: elections, electoral system, electoral process, electoral law. ; В даній статті розглядаються етапи становлення виборчого процесу на підставі законодавства України про вибори з часу проголошення незалежної України до теперішнього часу. Значна увага приділяється розкриттю поняття «виборчий процес», оскільки від демократизму виборів значною мірою залежить демократизм і легітимність усієї системи органів публічної влади. Зазначено про необхідність формування й утвердження стійкої виборчої культури виборців та стабільності виборчого законодавства для забезпечення належної реалізації виборчих прав громадян України. Ключові слова: вибори, виборча система, виборчий процес, виборче законодавство. В данной статье рассматриваются этапы становления избирательного процесса на основании законодательства Украины о выборах с момента провозглашения независимости Украины до настоящего времени. Значительное внимание уделяется раскрытию понятия «избирательный процесс», поскольку от демократизма выборов в значительной степени зависит демократизм и легитимность всей системы органов публичной власти. Отмечена необходимость формирования и утверждения устойчивой избирательной культуры граждан и стабильности избирательного законодательства для обеспечения надлежащей реализации избирательных прав граждан Украины. Ключевые слова: выборы, избирательная система, избирательный процесс, избирательное законодательство. This article examines the stages of the electoral process based on the legislation of Ukraine on elections since the proclamation of independent Ukraine until now. Considerable attention is paid to the disclosure of the concept of "electoral process", since democracy and the legitimacy of the entire system of public authorities depend to the electoral democracy. On the basis of various points of view of scientists, scholars of lawyers it can be concluded that the electoral process as a legal category is an independent legal institution of constitutional law, which should be understood as a set of constitutional and procedural norms governing the formation of representative bodies of the state and other elected bodies of state power and bodies of local self-government, election of state officials. The issue of the legislative support of the electoral process in Ukraine, the problem of the formation of a system of electoral legislation in Ukraine on the basis of which the electoral process takes place - elections of the President of Ukraine, people's deputies of Ukraine, deputies of local councils and village, town and city mayors. Adequate reflection of the will of the citizens on the formation of a system of government, the creation of conditions for free and deliberate expression of will require not only the legislative consolidation of the principles of free and fair elections, but also detailed legal regulation of procedures for conducting an election campaign, determination of the status of the subjects of the electoral process, their rights and obligations defining the results of elections, etc. The necessity of formation and establishment of a stable electoral culture of voters and the stability of electoral legislation for ensuring the proper realization of the electoral rights of Ukrainian citizens is indicated. However, the main problem is not so much in adopting laws that would comply with generally accepted democratic principles, but in ensuring compliance with these principles in practice, which does not always lie in the field of legislative regulation. In order to ensure legality in the process of organizing and holding elections, the functioning and interaction of all branches of state power, local self-government bodies and public associations must be agreed upon. Keywords: elections, electoral system, electoral process, electoral law.

The author in the article examines the historical roots and economic and social reasons for the coming to power of the unconventional representative of the US Republican Party, multimillionaire Donald Trump. Trump's phenomenon is interpreted by the author as an American form of revanchism, as revenge for the past, in which the United States lost its positions in the development of the national economy and social sphere. The main characteristics and motivational aspects of the voting of the typical voter D. Trump (white middle-aged men) are revealed. The loss of privileges and economic and social status for whites in the outsider states is seen as the main revanchist motive for supporting L.Trump's electoral core. Parallels are drawn between the phenomenon of the right-wing politician in France, M. Lipin and D. Trump, which in many respects repeats the ideological vector of the French nationalists. The exploitation of patriotic virtue and intense xenophobia are common features of the campaigns of M. Lе Рen and D. Trump. The first year of the reign of US President D. Trump and the policy of American revanchism with its close ties with dissatisfied whites provoked the growth of protest moods and extremist groups. The author concludes that President Trump and trampism are not a new or unprecedented political phenomenon in the United States. Trumpism is the result of the activity of an opportunistic candidate who uses in the classic revanchist context the fears of his supporters who face profound social changes. ; Автор в статье рассматривает исторические корни, экономические и социальные причины прихода к власти нетрадиционного представителя Республиканской партии США, мультимиллионера Дональда Трампа. Феномен Трампа автор трактует как американскую форму реваншизма, как месть за прошлое, в котором США утратили свои позиции в развитии национальной экономики и социальной сферы. Раскрываются основные характеристики и мотивационные аспекты голосования типичного избирателя Д.Трампа (белого мужчины средних лет). Утрата привилегий и экономико-социального статуса для белых в штатах-аутсайдерах рассматривается как главный реваншисткий мотив поддержки электоральным ядром Д. Трампа. Проводятся параллели между феноменом правого политика во Франции М. Ле Пен и Д.Трампом, который во многом повторяет идеологический вектор французских националистов. Эксплуатация патриотической добродетели и интенсивная ксенофобия – общие черты кампаний М. Ле Пен и Д .Трампа. Первый год правления президента США Д.Трампа и политика американского реваншизма с его тесными связями с неудовлетворенными белыми спровоцировали рост протестных настроений и экстремистских групп. Автор делает вывод, что президент Трамп и трампизм не являются новым или беспрецедентным политическим явлением в Соединенных Штатах. Трампизм является результатом деятельности оппортунистического кандидата, использующего в классическом реваншистском контексте страхи своих сторонников, которые сталкиваются с глубокими социальными изменениями. ; Постановка проблеми. Коментарі до правління адміністрації президента Д.Трампа мають тенденцію до завищення оцінок, яких ніколи раніше не було, і які порушують традицію. Однак це не зовсім так, адже подібні феномени вже мали місце в американській та французькій історії. Аналіз актуальних досліджень. Аналіз політики Президента Д.Трампа та її історичної та ідеологічної основи проводився багатьма дослідниками, серед яких Арлі Рассел Хохшильд, Елізабет Гарріс, Фредерік Браун, Ян Урбіна, Джеймс Хоманн, Жан Бодріяр, Кірк Джонсон, Лойк Ваккан, Діана Мутц тощо.Мета статті - показати історичне коріння та ідеологічні основи трампізму як природного явища сучасної американської політики.Виклад основних положень. Автор статті розглядає історичні основи та економічні й соціальні причини приходу до влади нетрадиційного представника Республіканської партії США, мультиміліонера Дональда Трампа. Феномен Трампа автор трактує як американську форму реваншизму, як помсту за минуле, в якому США втратили свої позиції у розвитку національної економіки та соціальної сфери. Успішна політична кампанія Д.Трампа виглядає набагато менш унікальною, якщо розглядати політику Д.Трампа як американську форму реваншизму. Розкриваються основні характеристики та мотиваційні аспекти голосування типового виборця Д.Трампа (білого чоловіка середніх років). Втрата привілеїв та економіко-соціального статусу для білих у штатах-аутсайдерах розглядаються як головний реваншистський мотив підтримки електорального ядра Д. Трампа. Проводяться паралелі між феноменом правого політика у Франції М. Ле Пен і Д.Трампом, який багато в чому повторює ідеологічний вектор французьких націоналістів. Експлуатація патріотичної доброчинності та інтенсивна ксенофобія є спільними рисами кампаній М. Ле Пен та Д. Трампа. Підтримка Д.Трампа дуже схожа на те, що розглядалося в Америці як теорія змови. У широкому вивченні американських теорій змови Усинські встановив, що «теорії змови можуть підірвати легітимність і ефективність державної політики, а іноді і призвести до насильства». З іншого боку, «теорії змови - це, по суті, система сигналізації та механізми подолання, щоб допомогти впоратися з іноземною загрозою і центрами внутрішньої влади».Ця ностальгія поєднується з нереалістичними твердженнями про сучасну силу і вплив Сполучених Штатів. Замість того, щоб пропонувати сміливі зміни для вирішення нагальних проблем 21 століття, Д.Трамп обіцяє, що повернення до перевірених та істинних способів вчинення дій - все, що необхідно. Не можна ігнорувати закодовані і не настільки закодовані повідомлення про збереження переваги білої раси в кампанії Д.Трампа. Вони вказують на минуле, яке істотно трансформувалося через зміни демографії країни і зміни ставлення до відмінностей серед молоді. Символічним маркером цієї зміни був час перебування при владі президента Обами. Однак цей соціальний прогрес також викликав реакцію. Перший рік правління президента США Д. Трампа і політика американського реваншизму з його тісними зв'язками з невдоволеними білими викликали зростання протестних настроїв та екстремістських груп. У своїй доповіді про групи ненависті в США за 2017 рік Південний центр боротьби з бідністю виявив збільшення числа активних груп на 4% у порівнянні з 2016 роком. Він також виявив збільшення числа так званих «патріотичних груп» в США. У відповідь на це Центр також відзначив зростання так званих чорних націоналістичних груп. Отже, президент Д.Трамп і трампізм не є новим або безпрецедентним політичним явищем для Сполучених Штатів. Робиться висновок, що трампізм є результатом діяльності опортуністичного кандидата, що використовує в класичному реваншистському контексті жахи своїх прихильників, які стикаються з глибокими соціальними змінами.

The article is devoted to the analysis of legal, institutional and scientific components of counteraction against corruption in Ukraine in view of the fact that today corruption is quite common, which affects any system of our state and causes great damage to the welfare and progress of Ukrainian society. It is emphasized that for a long time the fight against corruption focused only on the public sector of society. Therefore, corrupt relations in the private sphere were virtually ignored by law enforcement agencies and the public. It is noted that a legal framework for combating corruption has been created in Ukraine. Evidence of this is a number of policy documents, laws and bylaws, the purpose of which was the need to bring national legislation in line with international standards to combat corruption and meet the needs of Ukrainian society to take control of corruption-causing facts. The legal component is designed to create a qualitatively new framework for combating corruption in the state, including, in particular, strengthening criminal liability for corruption offenses, wide involvement of state bodies, local self-government bodies, public organizations, regulation of the functioning of numerous social institutions, whose task is to fight corruption. In the article is emphasized that the institutional component of combating crime can at least include: the National Agency on Corruption Prevention, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the State Bureau of Investigation, the Specialized Anti-Corruption Prosecutor's Office, the High Anti-Corruption Court, the National Agency of Ukraine for finding, tracing and management of assets derived from corruption and other crimes, the Security Service of Ukraine, the TheNational Anticorruption Policy Council. It is emphasized that the relevance of scientific support of anti-corruption (scientific component) necessitates, firstly, increasing the effectiveness of this fight, and secondly, the constant monitoring of statistical and social data on the spread of corruption in Ukraine, according to a preliminary, rapid understanding of related to the prevention of corruption as such, and the principles that should be laid down in the basis of the relevant preventive activities. In the article such principles of anti-corruption as passion, conceptuality, publicity, adequate evaluation of the results of the fight against corruption, legitimacy, legislative economy and scientific validity is described. ; Статья посвящена анализу правовых, институциональных и научных составляющих противодействия коррупции в Украине с учетом констатации того факта, что сегодня коррупция является достаточно распространенным явлением, которое поражает любую систему функционирования нашего государства и наносит огромный ущерб благополучию и прогресса украинского общества. Подчеркнуто, что длительное время борьба с коррупцией сосредоточивалась только на государственном секторе функционирования общества. Поэтому коррупционные отношения в частной сфере фактически оставались без внимания правоохранительных органов и общественности. Отмечено, что в Украине создан правовой каркас противодействия коррупции. Свидетельством этому является ряд программных документов, законов и подзаконных актов, целью принятия которых стала необходимость приведения национального законодательства в соответствие с международными стандартами противодействия коррупции и удовлетворения потребности украинского общества взять контроль над коррупциогенных фактами. Правовая составляющая призвана создать качественно новые основы противодействия коррупции в государстве, включая, в частности, усиление уголовной ответственности за коррупционные правонарушения, широкое привлечение государственных органов, органов местного самоуправления, общественных организаций, регулирование функционирования многочисленных социальных институтов, задачей которых является борьба с коррупцией. В статье отмечается, что к институциональной составляющей противодействия преступности по крайней мере можно отнести: Национальное агентство по предупреждению коррупции, Национальное антикоррупционное бюро Украины, Государственное бюро расследований, Специализированную антикоррупционную прокуратуру, Высший антикоррупционный суд, Национальное агентство Украины по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений, Службу безопасности Украины, Национальный совет по вопросам антикоррупционной политики. Подчеркивается, что актуальность научного сопровождения противодействия коррупции (научной составляющей) обусловлена необходимостью, во-первых, повышения эффективности данного противодействия, во-вторых, проведения постоянного мониторинга статистических и социологических данных относительно распространения коррупции в Украине, в-третьих, четкого понимания характера деятельности, связанной с предотвращением коррупции как таковой, и принципов, которые должны быть заложены в основу соответствующей предупредительной деятельности. В статье охарактеризованы такие принципы противодействия коррупции, как пассионарность, концептуальность, публичность, адекватное оценивание результатов борьбы с коррупцией, легитимность, законодательная экономия и научная обоснованность. ; Статтю присвячено аналізу правових, інституційних і наукових складових протидії корупції в Україні з огляду на констатацію того факту, що сьогодні корупція є досить поширеним явищем, яким вражено будь-яку систему функціонування нашої держави та завдається величезного збитку добробуту й прогресу українського суспільства. Підкреслено, що тривалий час боротьба з корупцією зосереджувалася лише на державному секторі функціонування суспільства. Тому корупційні відносини в приватній сфері фактично залишалися без уваги правоохоронних органів та громадськості. Зазначено, що в Україні створено правовий каркас протидії корупції. Свідченням цьому є низка програмних документів, законів та підзаконних актів, метою прийняття яких стала необхідність приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів протидії корупції та задоволення потреби українського суспільства взяти контроль над корупціогенними фактами. Правова складова покликана створити якісно нові засади протидії корупції в державі, включаючи, зокрема, посилення кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, широке залучення державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, регулювання функціонування чисельних соціальних інституцій, завданням яких є боротьба з корупцією. У статті наголошується, що до інституційної складової протидії злочинності принаймні можна віднести: Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Службу безпеки України, Національну раду з питань антикорупційної політики. Підкреслюється, що актуальність наукового супроводу протидії корупції (наукової складової) зумовлюється необхідністю, по-перше, підвищення ефективності цієї протидії, по-друге, проведення постійного моніторингу статистичних і соціологічних даних щодо поширення корупції в Україні, по-третє, чіткого розуміння характеру діяльності, пов'язаної із запобіганням корупції як такої, і принципів, що повинні бути закладені в підґрунтя відповідної запобіжної діяльності. У статті охарактеризовано такі принципи протидії корупції, як пасіонарність, концептуальність, публічність, адекватне оцінювання результатів боротьби з корупцією, легітимність, законодавча економія та наукова обґрунтованість.

The article is devoted to the analysis of legal, institutional and scientific components of counteraction against corruption in Ukraine in view of the fact that today corruption is quite common, which affects any system of our state and causes great damage to the welfare and progress of Ukrainian society. It is emphasized that for a long time the fight against corruption focused only on the public sector of society. Therefore, corrupt relations in the private sphere were virtually ignored by law enforcement agencies and the public. It is noted that a legal framework for combating corruption has been created in Ukraine. Evidence of this is a number of policy documents, laws and bylaws, the purpose of which was the need to bring national legislation in line with international standards to combat corruption and meet the needs of Ukrainian society to take control of corruption-causing facts. The legal component is designed to create a qualitatively new framework for combating corruption in the state, including, in particular, strengthening criminal liability for corruption offenses, wide involvement of state bodies, local self-government bodies, public organizations, regulation of the functioning of numerous social institutions, whose task is to fight corruption. In the article is emphasized that the institutional component of combating crime can at least include: the National Agency on Corruption Prevention, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the State Bureau of Investigation, the Specialized Anti-Corruption Prosecutor's Office, the High Anti-Corruption Court, the National Agency of Ukraine for finding, tracing and management of assets derived from corruption and other crimes, the Security Service of Ukraine, the TheNational Anticorruption Policy Council. It is emphasized that the relevance of scientific support of anti-corruption (scientific component) necessitates, firstly, increasing the effectiveness of this fight, and secondly, the constant monitoring of statistical and social data on the spread of corruption in Ukraine, according to a preliminary, rapid understanding of related to the prevention of corruption as such, and the principles that should be laid down in the basis of the relevant preventive activities. In the article such principles of anti-corruption as passion, conceptuality, publicity, adequate evaluation of the results of the fight against corruption, legitimacy, legislative economy and scientific validity is described. ; Статья посвящена анализу правовых, институциональных и научных составляющих противодействия коррупции в Украине с учетом констатации того факта, что сегодня коррупция является достаточно распространенным явлением, которое поражает любую систему функционирования нашего государства и наносит огромный ущерб благополучию и прогресса украинского общества. Подчеркнуто, что длительное время борьба с коррупцией сосредоточивалась только на государственном секторе функционирования общества. Поэтому коррупционные отношения в частной сфере фактически оставались без внимания правоохранительных органов и общественности. Отмечено, что в Украине создан правовой каркас противодействия коррупции. Свидетельством этому является ряд программных документов, законов и подзаконных актов, целью принятия которых стала необходимость приведения национального законодательства в соответствие с международными стандартами противодействия коррупции и удовлетворения потребности украинского общества взять контроль над коррупциогенных фактами. Правовая составляющая призвана создать качественно новые основы противодействия коррупции в государстве, включая, в частности, усиление уголовной ответственности за коррупционные правонарушения, широкое привлечение государственных органов, органов местного самоуправления, общественных организаций, регулирование функционирования многочисленных социальных институтов, задачей которых является борьба с коррупцией. В статье отмечается, что к институциональной составляющей противодействия преступности по крайней мере можно отнести: Национальное агентство по предупреждению коррупции, Национальное антикоррупционное бюро Украины, Государственное бюро расследований, Специализированную антикоррупционную прокуратуру, Высший антикоррупционный суд, Национальное агентство Украины по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений, Службу безопасности Украины, Национальный совет по вопросам антикоррупционной политики. Подчеркивается, что актуальность научного сопровождения противодействия коррупции (научной составляющей) обусловлена необходимостью, во-первых, повышения эффективности данного противодействия, во-вторых, проведения постоянного мониторинга статистических и социологических данных относительно распространения коррупции в Украине, в-третьих, четкого понимания характера деятельности, связанной с предотвращением коррупции как таковой, и принципов, которые должны быть заложены в основу соответствующей предупредительной деятельности. В статье охарактеризованы такие принципы противодействия коррупции, как пассионарность, концептуальность, публичность, адекватное оценивание результатов борьбы с коррупцией, легитимность, законодательная экономия и научная обоснованность. ; Статтю присвячено аналізу правових, інституційних і наукових складових протидії корупції в Україні з огляду на констатацію того факту, що сьогодні корупція є досить поширеним явищем, яким вражено будь-яку систему функціонування нашої держави та завдається величезного збитку добробуту й прогресу українського суспільства. Підкреслено, що тривалий час боротьба з корупцією зосереджувалася лише на державному секторі функціонування суспільства. Тому корупційні відносини в приватній сфері фактично залишалися без уваги правоохоронних органів та громадськості. Зазначено, що в Україні створено правовий каркас протидії корупції. Свідченням цьому є низка програмних документів, законів та підзаконних актів, метою прийняття яких стала необхідність приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів протидії корупції та задоволення потреби українського суспільства взяти контроль над корупціогенними фактами. Правова складова покликана створити якісно нові засади протидії корупції в державі, включаючи, зокрема, посилення кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, широке залучення державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, регулювання функціонування чисельних соціальних інституцій, завданням яких є боротьба з корупцією. У статті наголошується, що до інституційної складової протидії злочинності принаймні можна віднести: Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Службу безпеки України, Національну раду з питань антикорупційної політики. Підкреслюється, що актуальність наукового супроводу протидії корупції (наукової складової) зумовлюється необхідністю, по-перше, підвищення ефективності цієї протидії, по-друге, проведення постійного моніторингу статистичних і соціологічних даних щодо поширення корупції в Україні, по-третє, чіткого розуміння характеру діяльності, пов'язаної із запобіганням корупції як такої, і принципів, що повинні бути закладені в підґрунтя відповідної запобіжної діяльності. У статті охарактеризовано такі принципи протидії корупції, як пасіонарність, концептуальність, публічність, адекватне оцінювання результатів боротьби з корупцією, легітимність, законодавча економія та наукова обґрунтованість.

Problems of prevention and fight against corruption are important priorities in the state policy of Ukraine. This phenomenon, like corruption, impedes the reform of modern Ukrainian society, worsens the socio-economic situation of the state, affects negatively all spheres of the life of a national society. One of the priority directions and strategies in the state anti-corruption policy is the creation and development of innovative anti-corruption institutions. One of the important foundations for the formation of such innovative institutions is their independence, professionalism, systemicity, legitimacy, legality, etc. The National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the Specialized Anti-Corruption Prosecutor, the State Investigation Bureau, the National Agency for the Detection, Investigation and Asset Recovery of Corruption and Other Crimes, and the Highest Anticorruption Court were established during 2015-2018. At the same time, the effectiveness of anti-corruption policy is not yet. According to experts, the new anti-corruption authorities have a selective approach to the identification of suspects and political interdependence, a certain dependence on the influence of representatives of financial-industrial groups and political-ruling elites and, accordingly, the possibility of their use to persecute political opponents. Among other shortcomings of the fight against corruption in Ukraine, foreign experts point out the lack of professionalism, inexperience and lack of independence in the decision-making of the leaders and ordinary staff of NABU and SAP. Serious doubts raise the justification for replacing the criterion of professionalism with the criterion of "new faces" in the formation of the state of NABU and other anti-corruption bodies, their excessive activity in the media, to hide the lack of real results, public scandals and corporate wars between the "old" (primarily the Prosecutor General's Office) and "new "Anti-corruption institutions, which leads to a conflict of jurisdiction and worsens the performance of activities. The problem of streamlining and optimizing the subjects of prevention and counteraction to corruption in order to implement the effective and effective state anti-corruption policy, reducing the manifestations of corruption in Ukraine, is being activated today. In our opinion, rationalization and optimization of anti-corruption bodies of state power should be carried out according to the following algorithm: formation of a problem field - in particular, raising the level of anti-corruption culture, forming preventive mechanisms for the prevention of corruption; carrying out reengineering of anti-corruption bodies of state power; reforming anti-corruption bodies of state power. Equally important is the problem of the formation of a professional corps of anti-corruption bodies of state power on the one hand, and the impartial and transparent formation of the leadership of anti-corruption bodies, regardless of the policy of the state - on the other hand. The analysis provides the basis for determining the following clusters of problems of the formation and development of anti-corruption institutions of state power. First, there is no single concept for the formation and development of anti-corruption bodies in Ukraine. Secondly, the lack of specially trained specialists, who would be knowledgeable not only in law issues but also in the formation and development of public policy, were able to conduct financial audits, collate and analyze data. That is, there was an urgent need to form a new generation of specialists of anti-corruption bodies of state power. Thirdly, there is no system for auditing the effectiveness and effectiveness of the anti-corruption institutions itself. Thus, the state spends a lot of money and resources on the creation and development of anti-corruption institutions than the funds and resources provided by such bodies of state power. Fourthly, there are no real mechanisms for punishing corruption offenses. Fifthly, there is no institution of voluntary confiscation of funds provided that it is impossible to explain the origin of the stakes. This would allow offenders to avoid or mitigate criminal liability. Sixth, the Highest Anticorruption Court does not work so far, dampening all the efforts of other anti-corruption institutions. ; Проблеми запобігання та боротьби з корупцією є важливими пріоритетами в державній політиці України. Саме це явище, як корупція, гальмує реформування сучасного українського суспільства, погіршує соціально-економічне становище держави, негативно впливає на всі сфери життєдіяльності національного суспільства. Однією з пріоритетних напрямів та стратегій у державній антикорупційній політиці – створення та розвиток інноваційних антикорупційних інституцій. Одним з важливих засад формування таких інноваційних інституцій є їх незалежність, професійність, системність, легітимність, законність та ін. Протягом 2015-2018 років були створені Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Державне бюро розслідувань, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Вищий Антикорупційний суд. Разом з тим, ефективності від антикорупційної політики поки що немає. За оцінками експертів, новим антикорупційним органам властивий вибірковий підхід до визначення підозрюваних і політична заангажованість, певна залежність від впливу представників фінансово-промислових груп та політико-владних еліт і, відповідно, можливість їх використання для переслідування політичних опонентів. Серед інших недоліків боротьби з корупцією в Україні іноземні експерти відзначають непрофесіоналізм, недосвідченість і несамостійність у прийнятті рішень керівників і рядових співробітників НАБУ і САП. Серйозні сумніви викликає виправданість заміни критерію фаховості на критерій «нових облич» при формуванні штату НАБУ та інших антикорупційних органів, їх надмірна активність у ЗМІ, покликана приховати відсутність реальних результатів, публічні скандали і корпоративні війни між «старими» (насамперед Генпрокуратурою) і «новими» антикорупційними інститутами, що зумовлює конфлікт юрисдикцій і погіршує результативність діяльності. Проведений аналіз дає підстави, що на сьогодні актуалізується проблема раціоналізації та оптимізації суб'єктів запобігання та протидії корупції з метою реалізації ефективної та результативності державної антикорупційної політики, зменшення проявів корупції в Україні. На нашу думку, раціоналізацію та оптимізацію антикорупційних органів державної влади потрібно здійснювати за таким алгоритмом: формування проблемного поля – зокрема підвищення рівня антикорупційної культури, формування превентивних механізмів запобігання корупції; проведення реінжинірингу антикорупційних органів державної влади; реформування антикорупційних органів державної влади. Не менш важлива проблема – це проблема формування професійного корпусу антикорупційних органів державної влади з однієї сторони, та неупереджене та прозоре формування керівництва антикорупційних органів не залежно від політики держави – з іншої сторони. Проведений аналіз дає підстави визначити наступні кластери проблем формування та розвитку антикорупційних інституцій державної влади. По-перше, відсутність єдиної концепції формування та розвитку антикорупційних органів в Україні. По-друге, відсутність спеціально підготовлених фахівців, які б були обізнані не тільки у питаннях правознавства, а й формування та розвитку державної політики, вміли проводити фінансовий аудит, співставляти та аналізувати дані. Тобто виникла нагальна потреба у формуванні нової генерації фахівців антикорупційних органів державної влади. По-третє, відсутня система аудиту ефективності та результативності самих антикорупційних інституцій. Так, держава витрачає в рази більше коштів та ресурсів на створення та розвиток антикорупційних інституцій, ніж кошти та ресурси, які приносить діяльність таких органів державної влади. По-четверте, відсутні реальні механізми покарання за корупційні правопорушення. По-п'яте, відсутній інститут добровільної конфіскації коштів при умові неможливості пояснити походження статків. Це давало б можливість винним особам уникнути кримінальної відповідальності або її пом'якшити. По-шосте, до сих пір не працює Вищий Антикорупційний суд, що зводить нанівець всі зусилля інших антикорупційних інституцій.

This article is part of a research conducted as part of the Support Program for Doctoral Studies of Shota Rustaveli Georgian National Science Foundation.This article is part of a research conducted as part of the Support Program for Doctoral Studies of Shota Rustaveli Georgian National Science Foundation.Name of the research – "Interdisciplinary analysis of the complex system of the Abkhazian conflict by the method 4D-RAV-17" (grant number – PHDF‐18‐1147). The method is a combination of well-known and innovative approaches and techniques. This article is part of the abovementioned research. The complex system of the Abkhazian conflict in this article received a conditional definition – the Abkhazian crisis. The political component of the complex system is accordingly called the Abkhazian political crisis and is the main object of research in the framework of the article.The article is aimed at solving a specific scientific and applied task – at determining a scientifically based method for the positive transformation of the Abkhazian political crisis and the transition to a new level of political order – to the Abkhazian security community.The article considers the possibility of carrying out work on the development and implementation of a new, alternative to the existing, peacemaking process, which can be based on the policy of the transition of the Abkhazian political crisis to a new political order.Consecutive transition tools are the following:• building a model of the structure of the Abkhazian political crisis;• The concept of awareness of common threats;• The concept of the Abkhazian security community.The work can be attributed to the following studies: Abkhazian Studies; Conflicts and Peace Studies, Crisis Studies, Security Studies, Political Studies and International Studies.The practical significance of the work and novelty. As a result of a reflective analysis of the past and existing political and scientific discourse, the absence of holistic research and the dominance of reductionism in the perception and description of the Abkhazian crisis and individual conflicts – its components - were first shown. In scientific works, a mostly complex and multi-component conflict is taken down to a hybrid and scientifically unreasonable formulation – "Georgian-Abkhazian" conflict. This wording also dominates in political discourse and even in international documents.As a result of a thoroughful analysis and synthesis of the information received, for the first time a brief and conditional definition was given to the complex system of the Abkhazian conflict – "Abkhazian crisis".As a result of this research, for the first time, at a scientific level, security threats are considered as a resource for peacemaking and the Concept of awareness of common threats is formulated.Also, for the first time (in the case of the Abkhazian crisis), the well-known Theory of the Security Community for International Relations of Karl Deutsch was proposed. It was adapted to the specifics of this conflict, not only related to the dimension of international relations. The political component of the crisis was classified in the research and a model of the Abkhazian political crisis was proposed, which includes both the domestic and international components of the crisis. The presented definition – "mixed conflict" theoretically resolved the conflict between supporters to define this conflict as "internal, local" and those who consider it "international". This is a useful solution for other political conflicts of the post-Soviet Union space, in particular, for the "Donbas crisis".From a theoretical and practical points of view, attention was drawn to the fact that Security Studies are considered a subsystem of studies in the field of International Studies, which does not allow the effective use of existing scientific achievements in these fields for mixed conflicts.The article proposes specific innovative ideas for implementing these approaches and techniques. This article proposes solutions to the problems of increasing the effectiveness of the peacemaking process. The task itself has an innovative character, since basically researches conducted earlier in this area (around the Abkhazian conflict) is more focused on the Conflicts Studies, rather than Peace Studies. In particular, this concerns the lack of research aimed at studying the effectiveness of peacemaking processes.As a result of formalization of the results obtained, the article presents new political concepts – neologisms, which until now have not been used (or not sufficiently used) in relation to this issue. Among them the following may be outlined: "Abkhazian crisis"; "Mixed conflict", "secessionists of Abkhazia"; "unionists of Abkhazia"; "irredentists of Abkhazia"; "Internationalization of the peacemaking process"; "legitimacy of peacemaking formats"; "democratization of the negotiation process"; "Abkhazian Security Community".As a result of the conducted work, an algorithm of stage-by-stage actions is presented, which can lead to a way out of the crisis and a transition to a new level of management culture and political order. It also provides specific practical recommendations that can be used by the participants in the process.Research on improvement of this model is ongoing, the following articles are being prepared, and negotiations are conducted on implementation with representatives of the participating parties at the expert and political levels.This research may be useful for those interested in the Abkhazian issue, as well as for adapting and using the approaches and techniques described in this article to improve the quality of peacemaking processes to resolve other conflicts and crises. ; Данная статья является частью исследования, проводимого в рамках Программы поддержки докторантских работ Грузинского национального фонда науки имени Шота Руставели. Наименование исследования – «Интердисциплинарный анализ комплексной системы Абхазского конфликта методом 4D-RAV-17» (номер гранта – PHDF‐18‐1147). Метод представляет из себя совокупность известных и инновационных подходов и техник.Данная статья является частью исследования, проводимого в рамках Программы поддержки докторантских работ Грузинского национального фонда науки имени Шота Руставели. Наименование исследования – «Интердисциплинарный анализ комплексной системы Абхазского конфликта методом 4D-RAV-17» (номер гранта – PHDF‐18‐1147). Метод представляет из себя совокупность известных и инновационных подходов и техник.Данная статья является частью указанного исследования. Комплексная система Абхазского конфликта в данной статье получила условное определение – Абхазский кризис. Политическая составляющая комплексной системы – соответственно названа Абхазским политическим кризисом и является главным объектом исследования в рамках статьи.Статья направлена на решение конкретной научно-прикладной задачи – на определение научно обоснованного метода для позитивной трансформации Абхазского политического кризиса и перехода к новому уровню политического порядка – к Абхазскому сообществу безопасности.В статье рассматривается возможность проведения работы по разработке и внедрению нового, альтернативного существующему, миротворческого процесса, в основу которого может лечь политика перехода Абхазского политического кризиса к новому политическому порядку. Инструментами последовательного перехода являются:• построение модели структуры Абхазского политического кризиса.• Концепция осознания общих угроз.• Концепция Абхазского сообщества безопасности.Работа может быть отнесена к исследованиям: Абхазии (Abkhazian Studies); конфликтов и мира (Conflicts and Peace Studies), кризисов (Crisis Studies), проблем безопасности (Security Studies), политики (Political Studies) и международных отношений (International Studies).Практическая значимость работы и новизна. В результате рефлексивного анализа прошлого и существующего политического и научного дискурса, впервые было показано отсутствие холистических исследований и доминирование редукционизма в восприятии и в описании Абхазского кризиса и отдельных конфликтов – его составляющих. В научных работах в основном сложный и многосоставной конфликт сводиться к гибридной и научно-необоснованной формулировке – «грузино-абхазский» конфликт. Данная формулировка доминирует также в политическом дискурсе и даже в международных документах.В результате тщательного анализа и синтеза полученной информации, впервые было дано краткое и условное определение комплексной системы Абхазского конфликта – «Абхазский кризис».В результате данного исследования впервые, на научном уровне, угрозы безопасности рассматриваются в качестве миротворческого ресурса и сформулирована Концепция осознания общих угроз.Также впервые (в случае Абхазского кризиса) была предложена к рассмотрению известная Теория сообщества безопасности для международных отношений Карла Дойча. Она была адаптирована к специфике данного конфликта, не относящегося только к измерению международных отношений. В исследовании была произведена классификация политической составляющей кризиса и предложена модель Абхазского политического кризиса, включающая в себя и внутреннюю, и международные составляющие кризиса. Представленная дефиниция – «смешанный конфликт» – теоретически решила конфликт между сторонниками определять этот конфликт как «внутренний, локальный» и теми, кто считает его «международным». Это полезное решение и для других политических конфликтов постсоветского пространства, в частности, для «Донбасского кризиса».С теоретической и с практической точек зрения было обращено внимание на тот факт, что исследования в области безопасности (Security Studies), рассматриваются подсистемой исследований в сфере международных отношений (International Studies), что не позволяет эффективно использовать существующие в этих сферах научные достижения к смешанным конфликтам.В статье предлагаются конкретные инновационные идеи для внедрения данных подходов и техник. Данная статья предлагает решение задач повышения эффективности миротворческого процесса. Сама задача носит инновационный характер, так как в основном исследования, проводимые ранее в данной сфере (вокруг Абхазского конфликта), в большей степени ориентированы на исследование конфликтов (Conflicts Studies), а не миротворчества (Peace Studies). В частности, это касается дефицита исследований, направленных на изучение эффективности миротворческих процессов.В результате формализации полученных результатов, в статье приведены новые политические понятия – неологизмы, до данного момента не используемые (или не в достаточной степени используемые) по отношению к данной проблематике. Среди них можно выделить следующие: «Абхазский кризис»; «смешанный конфликт», «сецессионисты Абхазии»; «унионисты Абхазии»; «ирредентисты Абхазии»; «интернационализация миротворческого процесса»; «легитимность миротворческих форматов»; «демократизация переговорного процесса»; «Абхазское сообщество безопасности».В результате проведенной работы представлен алгоритм поэтапных действий, который может привести к выходу из кризиса и переходу к новому уровню культуры управления и политическому порядку. Также приведены конкретные практические рекомендации, которые могут быть использованы участниками процесса.Исследования по совершенствованию данной модели продолжаются, подготавливаются следующие статьи, ведутся переговоры по внедрению с представителями сторон-участниц на экспертном и политическом уровне.Данное исследование может быть полезным для тех, кто интересуется Абхазским вопросом, а также для адаптации и использования, изложенных в статье подходов и техник для повышения качества миротворческих процессов по урегулированию других конфликтов и кризисов. ; Дана стаття є частиною дослідження, проведеного в межах Програми підтримки докторантських робіт Грузинського національного фонду науки імені Шота Руставелі. Найменування дослідження – «Інтердисциплінарний аналіз комплексної системи Абхазького конфлікту методом 4D-RAV-17» (номер гранту – PHDF-18-1147). Метод являє собою сукупність відомих і інноваційних підходів і технік.Дана стаття є частиною дослідження, проведеного в межах Програми підтримки докторантських робіт Грузинського національного фонду науки імені Шота Руставелі. Найменування дослідження – «Інтердисциплінарний аналіз комплексної системи Абхазького конфлікту методом 4D-RAV-17» (номер гранту – PHDF-18-1147). Метод являє собою сукупність відомих і інноваційних підходів і технік.Дана стаття є частиною зазначеного дослідження. Комплексна система Абхазького конфлікту в даній статті отримала умовне визначення – Абхазька криза. Політична складова комплексної системи – відповідно названа Абхазькою політичною кризою і є головним об'єктом дослідження в межах статті.Стаття спрямована на вирішення конкретного науково-прикладного завдання – на визначення науково обґрунтованого методу для позитивної трансформації Абхазької політичної кризи і переходу до нового рівня політичного порядку – до абхазького співтовариства безпеки.У статті розглядається можливість проведення роботи з розробки і впровадження нового, альтернативного наявному, миротворчого процесу в основу якого може лягти політика переходу Абхазької політичної кризи до нового політичного порядку. Інструментами послідовного переходу є:• побудова моделі структури Абхазької політичної кризи;• Концепція усвідомлення загальних загроз;• Концепція Абхазької спільноти.Робота може бути віднесена до досліджень: Абхазії (Abkhazian Studies); конфліктів і миру (Conflicts and Peace Studies), криз (Crisis Studies), проблем безпеки (Security Studies), політики (Political Studies) та міжнародних відносин (International Studies).Практичне значення роботи і новизна. У результаті рефлексивного аналізу минулого і наявного політичного та наукового дискурсу, уперше було показано відсутність холістичних досліджень і домінування редукціонізму у сприйнятті і в описі Абхазької кризи і окремих конфліктів – її складових. У наукових роботах в основному складний і багатоскладовий конфлікт зводитися до гібридного і науково-необґрунтованого формулювання – «грузино-абхазький» конфлікт. Дане формулювання домінує також у політичному дискурсі і навіть у міжнародних документах.У результаті ретельного аналізу і синтезу отриманої інформації уперше було дано короткий і умовне визначення комплексної системи Абхазького конфлікту – «Абхазька криза».У результаті даного дослідження вперше, на науковому рівні, загрози безпеки розглядаються в якості миротворчого ресурсу і сформульована Концепція усвідомлення загальних загроз.Також уперше (у разі Абхазької кризи) була запропонована до розгляду відома Теорія спільноти безпеки для міжнародних відносин Карла Дойча. Вона була адаптована до специфіки даного конфлікту, який не належить тільки до вимірювання міжнародних відносин. У дослідженні була проведена класифікація політичної складової кризи і запропонована модель Абхазької політичної кризи, що включає в себе і внутрішню, і міжнародну складові кризи. Представлена дефініція – «змішаний конфлікт» теоретично вирішила конфлікт між прихильниками визначати цей конфлікт як «внутрішній, локальний» і тими, хто вважає його «міжнародним». Це корисне рішення і для інших політичних конфліктів пострадянського простору, зокрема, для «Донбаської кризи».З теоретичної і з практичної точок зору було звернено увагу на той факт, що дослідження в галузі безпеки (Security Studies) розглядаються підсистемою досліджень у сфері міжнародних відносин (International Studies), що не дозволяє ефективно використовувати наявні в цих сферах наукові досягнення до змішаних конфліктів.У статті пропонуються конкретні інноваційні ідеї для впровадження даних підходів і технік. Дана стаття пропонує вирішення завдань підвищення ефективності миротворчого процесу. Сама задача носить інноваційний характер, оскільки в основному дослідження, проведені раніше у даній сфері (навколо абхазького конфлікту), більшою мірою орієнтовані на дослідження конфліктів (Conflicts Studies), а не миротворчості (Peace Studies). Зокрема, це стосується дефіциту досліджень, спрямованих на вивчення ефективності миротворчих процесів.У результаті формалізації отриманих результатів, у статті наведені нові політичні поняття – неологізми, що до даного моменту не використовуються (або не в достатній мірі використовуються) щодо даної проблематики. Серед них можна виокремити наступні: «Абхазька криза»; «змішаний конфлікт», «сецессіоністів Абхазії»; «уніоністи Абхазії»; «ірредентистів Абхазії»; «Інтернаціоналізація миротворчого процесу»; «Легітимність миротворчих форматів»; «Демократизація переговорного процесу»; «Абхазьке співтовариство безпеки».У результаті проведеної роботи представлений алгоритм поетапних дій, який може призвести до виходу з кризи і переходу до нового рівня культури управління і політичного порядку. Також наведені конкретні практичні рекомендації, які можуть бути використані учасниками процесу.Дослідження щодо вдосконалення даної моделі тривають, готуються наступні статті, ведуться переговори із впровадження з представниками сторін-учасниць на експертному і політичному рівні.Дане дослідження може бути корисним для тих, хто цікавиться Абхазьким питанням, а також для адаптації і використання викладених в статті підходів і технік для підвищення якості миротворчих процесів щодо врегулювання інших конфліктів і криз.