UKRAINIAN SECOND-STAGE NONCONFORMISM: FEATURES OF DEVELOPMENT ; Украинский нонконформизм второй фазы: особенности развития ; Український нонконформізм другої фази: особливості розвитку

Abstract

Purpose of the study is to present the author's standpoint on the issue of inner resistance in the non-liberal Ukrainian art community. The research covers the period since the 1960s through 1980s, when the author was a student at the Kyiv State Art Institute, a researcher at the Museum of Folk Architecture and Life of the Ukrainian SSR, a senior researcher at the Ukrhudozprom (Ukrainian applied arts enterprise), and a member of the Union of Artists of Ukraine. Using the previously unpublished materials (his own diary, interviews with the participants in the process, memories of artists, workers and members of the National Union of Artists of Ukraine), the author suggests an interpretation of the problem of Ukrainian nonconformism with regard not only to the artistic, but also to the sociocultural component of the phenomenon. The methodology employed in the study includes new methods of studying nonconformism, built primarily on the author's own experience. In addition, the methods of art history studies and analysis, the structural-functional approach and the method of interviewing were used. The applied methodological approach broadened possible understanding of the long-hushed issue of artistic resistance to the official totalitarian doctrine. Scientific novelty of the results. The author intends to cover the problem basing on the impartial analysis of the studies of Ukrainian and foreign art historians and on the author's own experience as the participant of the art process of the time. The article for the first time presents author's personal theoretical approach to the important scientific problem, arising from a situation with no unanimous opinion and assessment of the artistic phenomenon. Conclusions. The revival of nonconformism as a cultural and artistic phenomenon meant enacting of modernist stylistics, embracing forbidden formalism and using postmodern trends within the cultural space of Soviet Ukraine. After the death of Stalin historical conditions changed, and the artistic circles reacted on temporary political "thaw" accordingly—that was a start of inevitable social changes resulting in new artistic phenomena and new artistic forms. As for the Ukrainian nonconformism, it should be noted that it never mimicred artistic life of the West of the studied period. As to the global context, it, undoubtedly, influenced the Ukrainian "phenomenon of dissent". The methodology of the avant-garde ideas, as well as its stylistics, were revived anew in the Ukrainian nonconformism of the 1960s through 1980s. The "second revival" of nonconformism in Ukraine was the transgression of the so-called "Executed Renaissance" of the 1920s and early 1930s. ; художественном социуме. Основой исследования становятся 60-80-е годы прошлого века – время, когда автор был студентом Киевского государственного художественного института, научным сотрудником Музея народной архитектуры и быта УССР, старшим научным сотрудником Укрхудожпрома (Украинские художественные промыслы), членом Союза художников Украины. Используя ранее не публиковавшиеся материалы (собственный дневник, интервью с участниками процесса, воспоминания художников, работников и членов НСХУ (Национального союза художников Украины), автор предлагает прочтение проблемы украинского нонконформизма, ссылаясь не только на искусствоведческую, но и на социокультурную составляющую указанного явления. Методология предлагаемого исследования заключается в применении автором новых методов изучения нонконформизма, построенных в первую очередь на собственном опыте. Также были привлечены историко-искусствоведческий метод и метод анализа, структурно-функциональный подход и метод интервьюирования в исследовании поставленной проблемы. Примененный методологический подход расширил возможности правильного понимания долго замалчиваемой проблемы художественного сопротивления официальной тоталитарной доктрине. Научная новизна полученных результатов, заключается в освещении задекларированной темы путем беспристрастного анализа исследований работ украинских и иностранных искусствоведов, а также собственного опыта автора – участника исследуемого процесса. В статье впервые предложено собственное теоретическое видение важной научной проблемы, которая вытекает из ситуации, когда не существует единого мнения и оценки по поводу художественного явления. Выводы. Возрождение нонконформизма в качестве культурно-художественного явления означало воспроизведение стилистики модернизма, запрещенного формализма и применения постмодернистских течений в культурном пространстве Советской Украины. Видоизмененные исторические условия на фоне временного «потепления» политического климата после смерти И. Сталина, спровоцировали ответную реакцию художественных кругов на неизбежные социальные изменения, вызванные новыми художественными явлениями и новыми художественными формами. Относительно отечественного нонконформизма следует отметить, что он никогда не имитировал художественную жизнь западного мира исследуемого периода. Что касается мирового контекста, то последний, безусловно, влиял на украинское «явление несогласия». Методология идей авангарда, его художественная стилистика нашли свое новое отражение в украинском нонконформизме 1960-1980-х годов. «Второе возрождение» нонконформизма Украины стало трансгрессией «расстрелянного возрождения» 1920-х – начала 1930-х без применения художниками никаких медикаментов. ; Мета статті полягає у оприлюдненні авторського бачення проблеми супротиву у невільному українському художньому соціумі. Основою дослідження є 60-80-ті роки минулого століття – час коли автор був студентом Київського державного художнього інституту, науковим співробітником Музею народної архітектури та побуту УРСР, старшим науковим співробітником Укрхудожпрому (Українські художні промисли), членом Спілки художників України. Використовуючи раніше не публіковані матеріали (власний щоденник, інтерв'ю з учасниками процесу, спогади митців, працівників та членів НСХУ (Національної спілки художників України), автор пропонує прочитання проблеми українського нонконформізму, посилаючись не лише на мистецьку, але й на соціокультурну складову зазначеного явища. Методологія пропонованого дослідження полягає у застосовані автором нових методів вивчення нонконформізму, побудованих у першу чергу на власному досвіді. Також були залучені історико-мистецтвознавчий метод та метод аналізу, структурно-функціональний підхід та метод інтерв'ювання у дослідженні поставленої проблеми. Застосований методологічний підхід розширив можливості правильного розуміння довго замовчуваної проблеми мистецького спротиву офіційній тоталітарній доктрині. Наукова новизна отриманих результатів полягає у висвітленню задекларованої теми шляхом неупередженого аналізу досліджень праць українських та іноземних мистецтвознавців та власного досвіду автора – учасника процесу, що досліджується. У статті вперше запропоноване власне теоретичне бачення важливої наукової проблеми, що витікає із ситуації, коли не існує єдиної думки і оцінки з приводу мистецького явища. Висновки. Відродження нонконформізму у якості культурно-мистецького явища означало відтворення стилістики модернізму, забороненого формалізму та застосування постмодерністських течій у культурному просторі Радянської України. Видозмінені історичні умови на тлі тимчасового «потепління» політичного клімату після смерті Й. Сталіна, спровокували відповідну реакцією мистецьких кіл на невідворотні соціальні зміни, що були викликані новими художніми явищами та новими мистецькими формами. Стосовно вітчизняного нонконформізму слід зазначити, що він ніколи не імітував мистецьке життя західного світу досліджуваного періоду. Що до світового контексту, то останній, безперечно, впливав на українське «явище незгоди». Методологія ідей авангарду, його мистецька стилістика знайшли своє нове відображення в українському нонконформізмі 1960–1980-х років. «Друге відродження» нонконформізму України стало трансгресією «розстріляного відродження» 1920-х — початку 1930-х без застосування митцями жодних медикаментів.