Topos of Scythia in theMedieval Origogentis ; Topos Scythia dans le Moyen Age Origogentis ; Топос Скіфії в середньовічних Origo gentis ; Топос Скифии в средневековых Origogentis

Abstract

The concept of 'Scythia as an ancestral homeland' played an important role in the Medieval Origogentis. The narratives about the origin of peoples aimed to contribute the construction of new identities in Europe after the Roman empire declined. Iordanes and Isidore of Seville considered Scythiaas either starting or passing point of the Gothic migrations. Bede the Venerable and anonymous authors of Lebor Gabála Érenn named Scythia as a homeland of the Picts and Scots, while in the IcelandicYnglinga sagait was considered as a native land of the Norse gods. It is widely accepted that the medieval intellectuals used the phonetic similarity of the ethnic and geographical terms Scythae/ Scythia, Gothi, Scotti, Svíþjoð (Sweden) and Scedenig (Scandinavia) to construct links between the new ethnic and political entities, Classical history and biblical genealogy of peoples. This supposition is undoubtedly correct, however, it tends to oversimplify the conditions of the Early Medieval historiography's development. The aim of the article is to show that the reasons why Scythia became to be considered the ancestral homeland for the Medieval ethnic communities were much more complicated. The author uses methods of the intellectual historyto demonstrate that apart from the Bible, the authors of the Origogentis had to take into account at least two other important narratives. One of them was a still alive in the 8th century Anglo-Saxon Britain and 13th century Iceland epic tradition, which dealt with the presence of the Goths and other Germanic peoples in the North Pontic area. Greek and Roman geography was another narrative, which medieval authors had to regard. This hypothesis determines the scientific novelty of the paper. According to Pomponius Mela, Plinius the Elder and other Classical writers, the lands of Scythia, Scandinavia, mythical Hyperborea, Britain and Ireland made up a single region – northern periphery of the inhabited world. Visualization of Scandinavia as an island laying opposite to Scythia, coming from the Greek and Roman geography, explains why the description ofAsgard in the Ynglinga saga is to a large extent dependent on the Hyperborea's depictions in the Classical cosmographies. Conclusions. To sum up, one should not consider the stories about the Scythian origin of some Northern and Western European peoples as a complete fiction for at least two reasons. Firstly, some of the Origogentis appealed to the folklore tradition, which, in its turn, preserved a reminiscence of the historically and archaeologically attested events (such as the Gothic migration from the Baltic littoral to the North Pontic area). Secondly, from the viewpoint of educated medieval Scandinavians, British and Irishmen, their own homelands were a part of a single region, neighboring Scythia and being closely connected with it. ; Le concept de Scythia en tant qu'ancienne demeure ancestrale a joué un rôle important dans Origogentis - des ouvrages pseudo-historiques sur l'origine des peuples et des dynasties du Moyen Âge. En particulier, Scythia figurait comme un point de migration intermédiaire (Jordanie) ou source (Isidore de Séville); les pays d'origine des ancêtres des Écossais (Bede Honorable, Déclaration arbrotique) et des Irlandais (Livre des saisies d'Irlande); la patrie des dieux nordiques et des ancêtres de la dynastie dirigeante norvégienne (la saga Ingling). On pense que les auteurs médiévaux ont utilisé la similitude phonétique des termes Scythae / Scythia, Gothi, Scotti, Svíþjoð (Suède), Scedenig (Scandinavie) pour établir un lien entre les royaumes médiévaux, l'histoire du monde antique et la généalogie biblique. Le but de cet article est de montrer que les raisons pour lesquelles la Scythie est devenue la maison ancestrale des peuples médiévaux étaient beaucoup plus compliquées. L'article démontrait que les auteurs d'Origogentis, outre la Bible, étaient obligés, à un degré ou à un autre, de suivre deux autres orientations idéologiques: la tradition épique du séjour des peuples germaniques dans la région nord de la mer Noire, ainsi que la géographie gréco-romaine, selon laquelle Scythia, la Scandinavie, l'hyper mythique La Grande-Bretagne et l'Irlande étaient situées dans le voisinage et représentaient la périphérie nord du monde habité. Cette hypothèse, formulée à l'aide des méthodes de l'histoire intellectuelle, détermine la nouveauté de l'article. Conclusions. Les récits inventés sur «l'exode de Scythie» étaient basés sur des vues géographiques et idéologiques anciennes et médiévales et s'appuyaient, au moins en partie, sur de véritables événements historiques de l'ère de la Grande Migration. Les topos scythes ont joué un rôle important dans la formation des identités des peuples médiévaux. ; Концепція Скіфії як давньої прабатьківщини відігравала важливу роль в Origogentis - псевдоісторичних творах про походження народів та дінастій епохи середньовіччя. Зокрема, Скіфія фігурувала в якості проміжного (Йордан) або вихідного (Ісидор Севільський) пункту міграції готовий; країни походження предків шотландців (Біда Високоповажний, Арбротская декларація) і ірландців (Книга захоплень Ірландії); батьківщини нордических богів і предків норвезької правлячої династії (Сага про інглінгів). Прийнято вважати, що середньовічні автори використовували фонетична подібність термінів Scythae / Scythia, Gothi, Scotti, Svíþjoð (Швеція), Scedenig (Скандинавія) для того, щоб сконструювати зв'язок між середньовічними королівствами, історією античного світу і біблійної генеалогією. Мета даної статті - показати, що причини, за якими Скіфія стала вважатися прабатьківщиною середньовічних народів були набагато складніше. У статті продемонстровано, що автори Origogentis, крім Біблії, були змушені в тій чи іншій мірі слідувати двом іншим світоглядних орієнтирів - епічної традиції про перебування німецьких народів в Північному Причорномор'ї, а також греко-римської географії, згідно з якою Скіфія, Скандинавія, міфічна Гіперборея, Британія та Ірландія були розташовані по сусідству і представляли собою північну периферію населеного світу. Дана гіпотеза, сформульована з використанням методів інтелектуальної історії, визначає новизну статті. Висновки. Вигадані історії про «вихід із Скіфії» були засновані на античних і середньовічних географічних і світоглядних уявленнях та, принаймні частково, спиралися на реальні історичні події епохи Великого переселення народів. Скіфський топос відігравав важливу роль у формуванні ідентичностей середньовічних народів. ; Концепция Скифии как древней прародины играла важную роль в Origogentis – псевдоисторических произведениях о происхождении народов и династій епохи средневековья. В частности, Скифия фигурировала в качестве промежуточного (Йордан) или исходного (Исидор Севильский) пункта миграции готов; страны происхождения предков шотландцев (Беда Достопочтенный, Арбротская декларация) и ирландцев (Книга захватов Ирландии); родины нордических богов и предков норвежской правящей династии (Сага об Инглингах). Принято считать, что средневековые авторы использовали фонетическое сходство терминов Scythae/Scythia, Gothi, Scotti, Svíþjoð (Швеция), Scedenig (Скандинавия) для того, чтобы сконструировать связь между средневековыми королевствами, историей античного мира и библейской генеалогией. Цель данной статьи – показать, что причины, по которым Скифия стала считаться прародиной средневековых народов были гораздо сложнее. В статье продемонстрировано, что авторы Origogentis, кроме Библии, были вынуждены в той или иной мере следовать двум другим мировоззренческим ориентирам – эпической традиции о пребывании германских народов в Северном Причерноморье, а также греко-римской географии, согласно которой Скифия, Скандинавия, мифическая Гиперборея, Британия и Ирландия были расположены по соседству и представляли собой северную периферию обитаемого мира. Данная гипотеза, сформулированная с использованием методов интеллектуальной истории, определяет новизну статьи. Выводы. Выдуманные истории об«исходе из Скифии» были основаны на античных и средневековых географических и мировоззренческих представлениях и, по крайней мере отчасти, опирались на реальные исторические события эпохи Великого переселения народов. Скифский топос играл важную роль в формировании идентичностей средневековых народов.