Consensual and Conflicting Strategies for Limiting Sovereignty through external influence: sociological aspect (on the examples of the Armeni genocide and the Afghan war). Part 2. ; Консенсуальные и конфликтные стратегии ограничения суверенитета через внешнее влияние: социологический аспект (на примерах геноцида армян и Афганской войны). Часть 2. ; КОНСЕНСУАЛЬНІ ТА КОНФЛІКТНІ СТРАТЕГІЇ ОБМЕЖЕННЯ СУВЕРЕНІТЕТУ ЧЕРЕЗ ЗОВНІШНІЙ ВПЛИВ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ (НА ПРИКЛАДАХ ВІРМЕНОЦИДІВ ТА АФГАНСЬКОЇ ВІЙНИ). ЧАСТИНА 2

Open Access

Abstract

The article constructs a descriptive and analytical description of the restriction of sovereignty as a result of external influence of some societies on others and implements the task of determining scenarios of forced restriction of sovereignty in two cases of conflict (Nagorno-Karabakh conflict and Afghan war).As a result of the analysis, the author concludes that the conflicts associated with the forced restriction of state sovereignty discussed in this article are due to geopolitical mediation of external centers of power in the face of political elites of superpowers or macroregional leaders. These actors have various interventions with regard to stable states, the subject of which is to impose on unstable states a course of development incompatible with the principles of their cultural and social identity.It is emphasized that the superpowers-empires and macro-regional leaders are guided by the usual scenarios of cultural and political unification without taking into account the key factor of conflict, which is the religious factor. In the confrontations between Orthodox and Muslim societies, the radicalism of the latter is expressed, their ideological ferocity in the fight against the "infidels" become key factors in forming interstate alliances and solving the problem of sovereignty mainly by military means while minimizing the negotiation process, mutual concessions and mutual understanding.It is noted that the preference for confrontation and military violence is caused by the long-term colonial exploitation of these societies and the use of veiled forms of ethnic aggression with the whole arsenal of political Machiavellianism. It was political Machiavellianism from the Turkish bloc that led to the ethnic cleansing of Armenians and the formation of total distrust in resolving the territorial conflict in Nagorno-Karabakh.It was stated that in Afghanistan the manifestation of such Machiavellianism was the practice of deciding the fate of small ethnic communities in a narrow circle of cabinet meetings. The political elites of Turkey and the USSR, while limiting the sovereignty of Armenia, Azerbaijan, and Afghanistan, were guided by the cultural and social cartography of the great empires of the past. At the same time, the Islamic cultural and social system and the corresponding mechanisms of community mobilization in Arab-Islamic societies were almost completely ignored. ; В статье построено описательно-аналитическую характеристику ограничения суверенитета как результата внешнего воздействия одних обществ на другие и реализована задача по определению сценариев принудительного ограничения суверенитета в рамках двух кейсов конфликтов (конфликта в Нагорном Карабахе и Афганской войне).В результате проведенного анализа автором сделаны выводы о том, что конфликты, которые являются связанными с принудительным ограничением суверенитета государств, рассмотрены в данной статье, являются обусловленными геополитическим медиаторством внешних центров власти в лице политических элит сверхдержав-империй или макрорегиональных лидеров. Со стороны этих актеров касательно нестабильных государств имеют место различные вмешательства, предметом которых становится навязывание нестабильным государствам курса развития, несовместимого с принципами их культурной и социальной идентичности.Отмечено, что сверхдержавы-империи и макрорегиональные лидеры руководствуются при этом привычными для них сценариям культурной и политической унификации без учета ключевого фактора конфликтов, которым является религиозный фактор. В противоборствах между православными и мусульманскими обществами выраженный радикализм последних, их идеологическая ожесточенность в борьбе с «неверными» становятся ключевыми факторами формирования межгосударственных альянсов и решения проблемы суверенитета преимущественно военным путем при минимизации переговорного процесса, взаимных уступок, взаимопонимания и доверия.Отмечено, что отдача преимущества противоборству и военном насилию является вызванным продолжительными колониальным эксплуатацией этих обществ и использованием завуалированных форм этнической агрессии со всем политического макиавеллизму. Именно политический макиавеллизм из блока Турции привел к этническим чисткам армян и формирования тотального недоверия при решении территориального конфликта в Нагорном Карабахе.Констатировано, что по Афганистану проявлением подобного макиавеллизма стала практика решения судьбы малых этнических сообществ в узком кругу кабинетных совещаний. Политические элиты Турции и СССР при ограничении суверенитета как Армении, Азербайджана, так и Афганистана, руководствовались культурной и социальной картографией великих империй прошлого. При этом почти полностью игнорировался исламский культурный и социальный строй и соответствующие механизмы мобилизации общин в арабо-исламских социумах. ; В статті побудовано описово-аналітичну характеристику обмеження суверенітету як результату зовнішнього впливу одних суспільств на інші та реалізовано завдання щодо визначення сценаріїв примусового обмеження суверенітету в рамках двох кейсів конфліктів (конфлікту в Нагірному Карабасі та Афганській війні). В результаті проведеного аналізу автором зроблено висновки про те, що конфлікти, які є пов'язаними із примусовим обмеженням суверенітету держав, розглянуті в даній статті, є зумовленими геополітичним медіаторством зовнішніх центрів влади в особі політичних еліт наддержав-імперій або макрорегіональних лідерів. З боку цих акторів щодо нестабільних держав мають місце різноманітні втручання, предметом яких стає нав'язування нестабільним державам курсу розвитку, несумісного із засадами їх культурної та соціальної ідентичності. Наголошено на тому, що наддержави-імперії та макрорегіональні лідери керуються при цьому звичними для них сценаріями культурної та політичної уніфікації без урахування ключового чинника конфліктів, яким є релігійний чинник. В протиборствах між православними та мусульманськими суспільствами виражений радикалізм останніх, їх ідеологічна запеклість у боротьбі з «невірними» стають ключовими чинниками формування міждержавних альянсів і розв'язання проблеми суверенітету переважно військовим шляхом при мінімізації переговорного процесу, взаємних поступок, взаєморозуміння і довіри. Відзначено, що віддання переваги протиборству і військовому насильству є спричиненим довготривалими колоніальним визиском цих суспільств та використанням завуальованих форм етнічної агресії з усім арсеналом політичного макіавеллізму. Саме політичний макіавеллізм з блоку Туреччини призвів до етнічних чисток вірменів та формування тотальної недовіри при розв'язанні територіального конфлікту в Нагірному Карабасі. Констатовано, що щодо Афганістану проявом подібного макіавеллізму стала практика вирішення долі малих етнічних спільнот у вузькому колі кабінетних нарад. Політичні еліти Туреччини та СРСР при обмеженні суверенітету як Вірменії, Азербайджану, так і Афганістану, керувалися культурною та соціальною картографією великих імперій минулого. При цьому майже повністю ігнорувався ісламський культурний та соціальний лад та відповідні механізми мобілізації громад в арабо-ісламських соціумах.